25 C
Lutsk
Неділя, 1 Серпень, 2021
Проповіді

Проповідь у день пам’яті Всіх Святих, у землі Руській просіявших

“Церковь Русская, красуйся и

 ликуй, се бо чада твоя Престолу

 Владычню во славе предстоят

 радующеся.”

(Стихира на стиховне)

У другу неділю по П’ятидесятниці Церква торжественно прославляє всіх святих землі Руської.

Свято це з’явилося всередині 16 століття при митрополиті Макарії, після проведення ним двох Соборів у 1547 і 1549 роках. На цих Соборах було канонізовано велику кількість руських святих. Пізніше святкування було забуте. Відновлене Помісним Собором в 1918 році за ініціативи професора Бориса Олександровича Тураєва.

За словами архієпископа Іоанна (Максимовича), це свято “всіх святих, яких зростила Руська Церква, Руська земля.” А архімандрит Іоанн (Крестьянкін) говорив: ”Їм немає числа у всій історії Русі, відомі і невідомі, явлені і не явлені – велика кількість святих мужів, жінок, святителів, чудотворців, князів, монахів… Різні властивості руської релігіозності являють вони, але ріднить їх те, що всі вони напоєні одним духом – духом святої віри і церковного благочестя, Духом Христовим”.

Свята Русь… Земля, яка була у темряві язичництва, яка майже 1000 років не знала істинного Бога і поклонялася ідолам, нині торжествує, освячена подвигами, потом і кров’ю угодників Божих. Земля, на яку прийшов із проповіддю святий апостол Андрій Первозванний і провозвістив, що на цих горах, де було безлюдне місце, засяє благодать Божа.

Багато століть пройшло, поки сповнилися його пророчі слова: поки люди, які перебували у темряві духовній, побачили велике світло, поки Господь насадив корінь благий – святих рівноапостольних княгиню Ольгу і князя Володимира, із яких віра,як гіллясте дерево розрослася на території Святої Русі і принесло добрий плід – сонм угодників землі Руської.

Правда ще і до князя Володимира були святі, які просіяли на теренах Святої Русі.

Першими канонізованими Руською церквою святими були страстотерпці Борис і Гліб, які прийняли мученицьку смерть від свого брата Святополка. Варто згадати і святих мучеників Феодора і його сина Іоанна.

Святий мученик Феодор походив із варягів, служив у війську князя Володимира і був християнином, як і його ще зовсім юний син Іоанн. І чи то випадково, чи промислом Божим, на нього випав жереб принести сина в жертву язичницьким богам. Цей чоловік протестував і говорив, що він християнин і не віддасть свого сина в жертву ідолам. У цей час язичники розлютилися, напали на них і посікли на шматки: і батька, і сина. Саме їх списатель Києво-Печерського патерика єпископ Симон, святитель Суздальський (+ 1226) назвав “першими руськими гражданами небесного града.” Остання з кривавих язичницьких жертв в Києві стала першою святою християнською жертвою – сорозпинанням Христу.

На той момент князь Володимир ще був язичником і не розумів, як це так, що серед його вояків знаходиться людина, яка своє життя віддає за Христа. Але після цього князь, обдумавши своє життя, приймає християнство.

З жорстокого язичника він стає просвітителем і хрестителем усієї Русі. Відразу ж після хрещення Київської Русі князь Володимир будує церкву в ім’я свого небесного покровителя – святого Василія. Він зводить її на тому місці, де колись поставив ідола Перуну. Другою стала Десятинна церква в ім’я Пресвятої Богородиці на місці вбивства перших двох християнських мучеників на Русі – варягів Феодора й Іоанна. Третій храм на честь Преображення Господнього був поставлений в Василеві, недалеко від Києва. За наказом князя по всій Русі було зведено велику кількість храмів, і це благе діло продовжили його багаточисельні потомки.

Багато святих, прославлених Церквою, згадується в цей день. Усі вони, подібно зорям небесним, сіяють у своїй славі. Кожен з них вклав свою лепту для утвердження православ’я на нашій святій землі. Вони всі жили і молилися, трудилися і прославляли ім’я Боже, своїм життям проповідуючи і виконуючи Божі заповіді. Вони і донині моляться, щоб збереглася у нас в усій чистоті Православну віру, сіяють нам з глибини віків і в наш час. Господь прославив їхні діла, прославив їхні святі мощі. І до нині вони є провідниками у славу Божу.

Нам сьогодні залишається лише берегти те, що вони нам заповідали і прямувати протоптаними ними стежками до Вишнього Єрусалиму, не шукати іншого шляху, а берегти їхні настанови. І як заповідь пам’ятати слова святого благовірного князя Олександра Невського: “Русь Святая, храни веру православную, в нейже тебе утверждение!” Амінь.

прот. Олег Шинкаренко,

с. Крижівка,

(Рожищенський благочинний округ). 

Вас може зацікавити

Проповідь у Димитрівську поминальну суботу

Редактор Головний

Проповідь Антонія, митрополита Сурозького, в неділю 4-ту після П’ятидесятниці

Редактор Головний

Проповідь у день винесення чесних древ Хреста Господнього

Редактор Головний