24 травня за новим стилем Православна Церква святкує день пам’яті святих братів – рівноапостольних Кирила і Мефодія, учителів Слов’янських.
Це свято дуже важливе для нас, слов’ян. Воно являється приводом поговорити про той Божественний дар, який ми отримали від святих Кирила і Мефодія, а саме про церковнослов’янську мову.
Сьогодні лунають багато голосів, які хочуть вивести церковнослов’янську мову з богослужбового вжитку Православної Церкви.
Головні аргументи такі::
1. Не патріотично. Церковнослов’янська мова – це російська мова. В Українській Церкві богослужіння потрібно звершувати українською мовою.
2. Мова застаріла і незрозуміла для багатьох людей. Тому потрібно її «осучаснити», замінити більш зрозумілою і сучасною.
Отже, з Божою допомогою розглянемо ці аргументи і спробуємо відповісти на них.
Перший аргумент
Слово «вівтар» перекладається з латинської мови як «піднесення» або «піднесений жертовник». Це щось відокремлене від світу, що вже не належить світу, але Богу. Місце, де зустрічається Бог і людина. І людина всередині себе немов би повинна відокремитися від земної юдолі, від звичного життєвого земного світу, щоб вступити на «святу землю» – в спілкування з Богом для власного порятунку. Тому тут важлива саме ця «височина», «відокремленість», «возвишеність», що присутня в православному храмі, який є небом на землі. Храм є, власне кажучи, дверима в духовне Небо. Тому всі предмети в ньому також відокремлені від світу: ікони, кадило, ладан, свічки та ін. Приблизно те ж відбувається і з церковнослов’янською мовою, яка є виключно богослужбовою мовою, вона не вживається в побутовому спілкуванні.
Це немов би наш словесний «ладан», який ми покладаємо в кадильницю наших сердець, здійснюючи моління-кадіння Богу Всевишньому.
Причому твердження, що церковнослов’янська мова є російською мовою, невірне. Церковнослов’янська мова не є ні російською, ні українською мовою. Це спільна для всіх слов’ян мова богослужіння.
Приклад. Іноді при вчиненні певних треб (молебень перед народженням або хірургічною операцією я користуюся досить зручним сербським требником. Молитви в ньому – церковнослов’янською мовою, спільною і для сербів, і для нас. Читаєш – все зрозуміло.
Під час поїздки на Афон ми були присутні на богослужінні в Рильському монастирі Болгарської Православної Церкви. Було зрозуміло кожне слово, бо молитва лунала тією ж церковнослов’янською мовою, що і в наших храмах.
Причому при побутовому спілкуванні з болгарами і сербами ти практично їх не розумієш. А богослужбова мова церковнослов’янська – одна для всіх. Хіба це не чудово? Хіба це не справа Божа? Соборність і об’єднання споріднених братніх народів навколо Христа.
Церковнослов’янська мова є богослужбовою мовою для всіх слов’ян – українців, росіян, білорусів, сербів, болгар, поляків, чехів. Вона – наш духовний скарб. Так чому ми не повинні його зберігати? Тим більше що це нам заповідали святі отці і подвижники благочестя нового часу.
Другий аргумент
Святі отці часто порівнювали Церкву з лікарнею, в якій людина зцілюється від гріхів та хвороб, а також зі школою, в якій людина навчається, розвиває душу і тіло, роблячи з Божою допомогою придатною себе для Царства Небесного, одним словом, вчиться відповідати поняттям «образ Божий» і «подоба Божа», адже це закладено в ній. Церква – це училище для душі.
Можна іноді чути твердження: Я не ходжу до церкви, тому що не розумію, про що там йде мова.
Це, звичайно, просто відмовка, щоб не ходити в храм. Коли йдеш в школу і не розумієш таблицю Менделєєва або таблицю множення, ти ж не кажеш: «Давайте скасуємо таблицю множення, я її не розумію», а вчиш її.
А коли тобі хочеться купити комп’ютер, ти не заявляєш: «Я не буду купувати його, тому що не розбираюся в ньому». Ні. Ти йдеш, вчишся, читаєш інструкції, посилено займаєшся, витрачаєш час і власні сили.
Чому ти думаєш, що в Церкві має бути по-іншому? Будь-який воцерковлений християнин знає: чим частіше буваєш на богослужінні, тим зрозумілішою тобі стає мова. Сам Бог тобі відкриває її. А якщо ти ще й вдома намагаєшся молитися церковнослов’янською, то тоді взагалі немає проблем.
Тому якщо людина каже, що вона не йде в храм, тому що мова незрозуміла, відповідь тут одна: «Не мова незрозуміла, а просто лінь тобі». Сьогодні мова незрозуміла, завтра жарко, післязавтра холодно, а там батюшка сильно товстий або машина у нього сильно дорога, або що-небудь ще. Той, хто не хоче йти, знайде сотню причин не йти. Той, хто хоче йти, знайде сотню причин йти.
Причому, на мій погляд, логічна словесна побудова про скасування церковнослов’янської мови під час богослужіння в храмах через її незрозумілість – це досить страшно, тому що це може виявитися першим кроком на шляху втрати певною громадою, а можливо, що і цілим народом Православ’я як такого.
Приклад. Де гарантія, що людина або група людей, які намагаються скасувати церковнослов’янську мову, зупиняться на досягнутому? Можливо, вони захочуть замінити Потир на Літургії кавовою чашкою? Або Дискос – якою-небудь суповою тарілкою? А Престол, який називається в літургіці Святою Трапезою, можна замінити звичайним столом. І Літургія – це щось незрозуміле, нудне і довге, і ще довго готуватися треба, щоб причаститися Святих Дарів. Тяжко все це. Давайте що-небудь простіше, ближче до народу. Повеселіше, так би мовити.
Як то кажуть у народі, ламати – не будувати. Церква – це живий організм. Хірургу, щоб взяти в руки скальпель і провести операцію, потрібно спочатку вчитися років десять. Дехто ж вважає себе вправі взагалі без підготовки взяти словесний ніж і провести складну операцію організму, який без нього життєздатний, рятівний і гармонійно існує протягом тисяч років і продовжує існувати.
Що хочеться сказати такій людині? Почни вчитися, брат, сядь за парту, вивчи спочатку той предмет, до якого хочеш доторкнутися.
Про Церкву всім, хто входить в неї, нагадаю наступне: «І сказав Бог: не підходь сюди; зніми взуття твоє з ніг Твоїх, бо місце, на якому ти стоїш, є земля свята» (Вих. 3:5).
Ось з яким священним трепетом і любов’ю потрібно входити в храм Божий, знявши взуття гордині, марнославства, струсивши пил земної суєти…
Ієрей Андрій Чиженко