Благодать Господа нашего Иисуса Христа и любы Бога и Отца, и причастие Святаго Духа буди со всеми вами.
Це благословіння та благодать, яку ми отримуємо і приймаємо, дається тим, хто присутній на Святій Літургії. Тому ми й говоримо, що потрібно бути присутніи на Літургії та брати в ній участь.
Часто запитують: « А навіщо ходити на Літургію?»
Потрібно ходити тому, що ти не отримаєш усіх благословінь та благодаті, якщо не братимеш участі у таїнстві Євхаристії.
Благодать Господа нашего Иисуса Христа… Що означає «благодать»? Вона означає енергію, не створену людиною, а енергію Бога, ця енергія подібна до електричної енергії. Хто, наприклад, бачив струм? Ніхто не бачив, він не видимий, але якщо доторкнутися до оголеного кабеля, струм тебе вдарить. Електрична енергія не як вода, котру видно, але бачиш її результат, можеш його відчути.
Така і Божа благодать. Вона – нетварна (нестворена) енергія, ти не можеш її побачити, але відчуваєш, коли отримуєш енергію ззовні. Ти ніби включаєш магнітофон в розетку, і він починає працювати, так же ж і благодать. Вона – не щось абстрактне, не якесь відчуття, не щось примітивне, те, що людина створює сама, вона не походить від людини, а від Бога і входить в людину, активізовує його, і ти це знаєш та відчуваєш. Благодать – це енергія Бога, та Божа сила, котра активовує душі людей.
…любы Бога и Отца… Бог Отець полюбив світ безкінечно, так як і належить Богу, і ти не можеш це осягнути це своїм розумом, не можеш описати, ні обмежити, а ні розказати про любов Божу, вона не передається словами, вона перевищує розум людини, як пише апостол. А наша любов – людська, ми, люди, і, звичайно, обмежені створіння. Ми кажемо: « Я люблю одну людину усією душею». І щоби ми йому не сказали, не зробили – наша любов буде набагато менша за те, що ми можемо сказати.
А подумайте тепер про Бога, Котрий за своєю природою безмежний. Його не може охопити ні розум людини, ні розуми ангелів, тобто ніхто не може повністю пізнати Божу любов. Цю безкінечну любов Отця, Котрий так полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоби Він спас світ, щоби світ прийшов до Нього і люди стали Його чадами, щоби ми мали доступ до Його любові та Царства.
…причастие Святаго Духа… – тобто, щоб ми стали причасниками благодаті Святого Духа, і вона ввійшла в нас, а ми з’єднались з нею. Щоб ми стали подібними до муки, яка, вбираючи у себе воду, стає тістом. Після цього мука уже не може відділитись від тіста, щоби можна було сказати: « Це мука, а це вода», тому що уже стало тістом. Так і тоді, коли в нас є тісне спілкування з благодаттю Святого Духа, ми стаємо одним цілим з Богом, а це і благословення священника, котре взяте з послання святого апостола Павла, напряму передає нам благословення Святої Трійці.
…да будут со всеми вами! Коли священник щось каже на святій Літургії чи в таїнствах, то це не просто молитва, котра може збутись, а може і не збутись. Коли священник щось говорить в Таїнствах, через своє Священство, це вже вважається подією, яка відбулась. Наприклад, коли він благословляє воду і вона стає святою водою, не існує такої імовірності, що вона не стане святою водою. Коли священник читає молитву над людиною чи благословляє її, виключено, що це благословення не стане благословенням, незалежно від того, хто є священником. Він може бути і найгрішнішим, злодієм, брехуном, грішником – це немає значення. З того часу, як він став канонічним священником і якщо церква не позбавила його сану, його благословення і Літургія рівносильні і тій Літургії, котру служив би Сам Христос.
Читати також: Ми не навчали дітей найважливішому, – митрополит Афанасій Лимасольський
То якби у нас була Літургія, котру служить Сам Христос, і Літургія, котру служить цей священник, то яка б з Літургій, мала б більшу силу? Обидві однаково. Тому що Христос звершує всіх у всіх, а священник є служителем Христа. Розуміється, недостойний священник згорає, служачи недостойно, бо ж Святі Тайни – це вогонь, котрий перетворює його в попіл. А чи горить він і перетворюється у попіл – це його справа, ми не можемо ні осуджувати його, ні виносити йому вирок. Існують компетентні церковні органи, котрі можуть досліджувати ці питання. Нас цікавить, чи канонічний священник, не позбавлений сану, і якщо це так, то він в силу свого священства звершує Святі Таїнства.
Святитель Іоанн Златоуст каже, що в його часи дехто шанував хороших священників. Це робимо і ми, просто так по-людськи, тобто:
-Прийшов якийсь священник! О, він свята людина! – і усі спішимо поцілувати його руку.
Приходить інший священник, який, на жаль, не святий, чи ми не прийняли його за святого. Йому ми просто скажемо: « Благословіть, отче», – якщо взагалі скажемо це. І те, що ми беремо в нього благословення, – це добре, але що воно значить? Священство – це не питання особистої святості. Святий він чи грішний – це його справа. Ти, коли проявляєш шанування перед святим священником, то шануєш не Священство, а святість. А шануючи Священство, шануєш Самого Христа, котрий є джерелом Священства і Великим Первосвященником Церкви.
Тому і в одній з молитв святої Літургії є такі слова: « Тому що Ти – Той, хто приносить і Той кого приносять, Той, хто приймає, і Той, хто роздає, Христе Боже наш» («Потому что Ты – Приносящий и Приносимый, Приемлющий и Раздаваемый, Христе Боже наш» Це Христос звершує Літургію, а не священник, Він Той, Хто приносить дар, і приносить себе, Він і дарунок, і Той, хто подає дарунок, Він звершує все у всіх.
Священство ми шануємо, шануємо благодать Святого Духа, котра діє через священника. Тому горе було б нам, якби Церква стояла на суб’єктивній святості, тобто, якби було так, що якщо священник святий, значить, і Літургія правильна, а якщо священник грішний, тоді вона не дійсна. Такого немає. Таким чином, коли священник звершує Таїнства, усе Боже благословення та благодать передаються через священство людині.
Скажіть мені: «Чому благословення одних священників має силу, а інших ні?» Це не залежить від священника, це відбувається через те, що ми не приймаємо його з вірою, тому що ми, люди, і у нас є свої людські немочі. У нас є більше віри, коли ми приймаємо благословення від святого священника, оскільки ми наперед налаштовуємо себе своєю вірою і кажемо: «Він святий, хороший» , – і т. п. і так завдяки вірі налаштовуємось на добре ставлення до нього.
Потрібно ходити на Літургію, навіть якщо ми стоїмо там, як пеньки. Дехто скаже: «Я не такий, як потрібно, нічого в цьому не розумію, в мене там розум не зосереджується». А ти йди, який би не був. Один старець каже: «Коли заходиш у магазин, де продаються ароматичні рідини, то сам того не бажаючи, виходиш, і одяг твій пахне, наповнившись тими ароматами, навіть якщо й не купиш нічого». Так відбувається й тоді, коли ходиш на Літургію.
Можливо, ти не зміг зробити нічого духовного, але навіть одне те, що ти пішов, що постояв там як пеньок, – це вже щось. Тому скажи собі: « Піду такий, який є, колода необтесана. Але ж Бог і необтесану колоду вміє відполірувати». А якщо не підеш через те, що ніби «я не можу, не зосереджуюся», тоді все піде гірше і гірше, і ти вже ніколи не виправишся.
