0.7 C
Lutsk
Вівторок, 19 Березень, 2024
Всі новини Інтерв’ю

У «‎ПЦУ»‎ немає великої пастви, – керуючий справами УПЦ митрополит Антоній

Після того, як патріарх Константинопольський Варфоломій приїхав в Україну всупереч застереженням канонічної Української Православної Церкви, минуло півтора місяця. За цей час вона змогла оцінити наслідки візиту для становища своїх віруючих і кліриків, ситуації із захопленнями храмів. Про те, як український розкол сприймають у Помісних Православних Церквах, про зроблені Церквою висновки, а також про те, як на вірян вплинула пандемія,‎ розповів Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній в інтерв’ю «‎РІА Новини», повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.

– Раніше ви відзначали, що почастішали факти незаконної перереєстрації статутів громад Української Православної Церкви в юрисдикцію “ПЦУ”. А як розвивається ситуація безпосередньо після візиту патріарха Варфоломія – на краще чи навпаки?

– На жаль, як ми і припускали, візит глави Фанара спровокував погіршення ситуації в деяких регіонах. Місцева влада, вважаючи приїзд гостя зі Стамбула сигналом підтримки “ПЦУ” з боку вищого керівництва держави, стала ще більш активно сприяти порушенню прав віруючих Української Православної Церкви.

Так, наприклад, 7 вересня 2021 року перший заступник голови Волинської обласної державної адміністрації Сергій Мовенко підписав розпорядження №540 “Про передачу культової споруди”, яке завершило процес незаконного переведення храму УПЦ в селі Кримне на користь “ПЦУ”. Сам храм за сприяння місцевої влади був захоплений прихильниками організації Думенка ще взимку 2019 року.

– Про які підсумки візиту патріарха Варфоломія можна говорити? Чи став взагалі його приїзд значною подією в духовному житті країни?

– Цей візит, крім того, що привніс нових проблем і розділових ліній в українське суспільство, нічим особливим не запам’ятався. Але ж передбачалося, що він стане тріумфом Константинопольського патріархату, який перед усім православним світом продемонструє потужну підтримку українцями рішення глави Фанара про створення “ПЦУ”. На практиці все виявилося інакше.

Візьмемо хоча б “урочисту” зустріч патріарха Варфоломія в Михайлівському монастирі. Як сурмлять однакові за своєю суттю соціологічні дослідження тих, хто підтримує “ПЦУ”, в Україні нібито в кілька разів більше тих, хто є віруючими нашої Церкви. Відповідно до цих даних Київ повинен був би бути під зав’язку забитий натовпами тих, хто зустрічаючає гостя, який запустив проект так званої “Православної церкви України”. Однак життя посоромило такі очікування. Як, втім, і результати цих досліджень: на “урочисту” зустріч прийшла жменька людей. І це при тому, що був вихідний день.

У цілому, цей момент вчергове засвідчив один незаперечний факт – у “ПЦУ” немає великої пастви. До речі, подібна ситуація повторилася і наступного дня після “урочистої” зустрічі. Служба патріарха Варфоломія і Думенка, як зафіксували телекамери, знов не відзначилася величезною кількістю прихильників “ПЦУ”. Хоча людей активно збирали на захід силами, мабуть, того ж Петра Порошенка. Що потім, до речі, чітко і проявилося: овації колишньому президенту з боку присутніх на території Святої Софії звучали голосніше, ніж овації патріарха Варфоломія.

Тому, безумовно. не можна сказати, що приїзд останнього до Києва став значною подією в духовному житті країни. Він, скоріше, був потрібен лише певним політичним силам, та й організації Думенка, для власного, як кажуть у світському середовищі, “піару”.

Що цікаво – цей візит зіграв багато в чому і проти безпосередньо глави Фанара. Адже весь православний світ побачив, що за його рішенням легалізувати розкольників з УАПЦ і УПЦ КП не стоїть бажання українського народу, що у такого кроку, в реальності, мізерна підтримка. А раз так, то виходить, що в Константинополі обманювали і себе, й інші Помісні Церкви, коли стверджували, що надання автокефалії для України ґрунтується на прагненні з боку переважної більшості українців.

І ще один важливий момент. Візит патріарха Варфоломія, що показово, дуже тепло вітали представники Української греко-католицької церкви. Та й сам гість зі Стамбула демонстрував велику привітність відносно УГКЦ.

– Чи сприйняли представники “ПЦУ” приїзд патріарха Варфоломія як сигнал до активізації дій або, навпаки, згортання активності?

– Як зазначив Думенко, приїзд патріарха Варфоломія слід вважати історичним. Більш того, він окрилив “ПЦУ” щодо питання “об’єднання” православних навколо “Київського престолу”. Що саме вкладав в ці слова глава так званої “Православної церкви України”, показали подальші дії прихильників цієї структури.

Наведу лише кілька прикладів: 12 вересня у Львові глава “ПЦУ” в оточенні великої кількості поліцейських зробив так званий чин освячення місця будівництва нового кафедрального собору своєї релігійної організації. Зроблено це було на захопленій у громади Української Православної Церкви земельній ділянці. При цьому наші віруючі виграли всі відповідні судові позови у розкольників. Але, як ми бачимо, вердикти судів не стали якоюсь серйозною перешкодою ні для місцевої влади, ні для “ПЦУ” на шляху здійснення незаконних дій.

Ще більш непривабливі події відбулися у Вінницькій області: 3 вересня прихильники “ПЦУ” захопили Іоанно-Богословський храм Тульчинської єпархії Української Православної Церкви. В цьому контексті окремо хотів би відзначити той факт, що за останні два з половиною роки прихильники “ПЦУ” не спромоглися провести в селі жодної своєї “літургії”.

Згідно з повідомленням прес-служби Тульчинської єпархії, правопорушення стало наслідком усного розпорядження представників місцевої влади забезпечити “правильне” рішення питання про храм. Іншими словами – на користь “ПЦУ”. Також на ситуацію вплинула реакція правоохоронців, які, перебуваючи на місці злочину, не завадили здійсненню рейдерської атаки. У світлі цього ми закликали главу МВС взяти під особистий контроль розслідування справи про захоплення храму у Вінницькій області.

Варто згадати і про відновлення практики залучення радикалів до тиску на канонічну Церкву. Так, 5 вересня “Правий сектор” провів у Львові акцію проти будівництва нових храмів для громад Української Православної Церкви, які постраждали від церковного рейдерства.

– Чи була неучасть патріарха Варфоломія в Благословенні України в День незалежності безпосереднім результатом донесення позиції УПЦ до влади і Всеукраїнської Ради Церков? Як проходили переговори, чи брав участь в них Константинопольський патріархат – або ж його просто поставили перед фактом? Чи свідчить це про те, що навіть для нинішньої влади держави позиція канонічної Церкви залишається вирішальною, і як у цьому випадку можна оцінити слова Варфоломія про те, що “ПЦУ” “стане чільним орієнтиром на шляху до церковної єдності”?

– Це було умовою нашої Церкви. І ми донесли своє бачення як до Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, так і до держави. Благо, що наша позиція була почута. Адже, як я вже одного разу сказав, гості приїжджають і виїжджають, а нам тут жити. І хочеться жити у внутрішній злагоді й взаєморозумінні. Упевнений, що подібний підхід поділяють всі здорові сили – як у релігійному середовищі, так і в сфері державної влади. Що і було продемонстровано в цьому конкретному випадку.

– Чи посилився за останні місяці перед візитом, а тим більше після нього, тиск на Українську Православну Церкву, в тому числі інформаційно? Чи є дружні вам ЗМІ серед провідних мас-медіа? Як ви оцінюєте санкції, застосовані щодо ряду телеканалів, аж до їх закриття?

– Останні роки ми живемо в перманентному стані інформаційного тиску на Церкву. За цим стоять одні й ті ж ЗМІ, які з подачі своїх власників, а також ангажованих журналістів намагаються дискредитувати УПЦ навіть без прив’язки до якихось певних знакових подій. При цьому складається враження, що у журналістів або вичерпалася фантазія, або вони давно вже поставили кампанію з очорнення канонічної Церкви на конвеєр, пригощаючи своїх глядачів повторами одних і тих же провокацій. Інакше назвати те, що вони демонструють, просто не можна.

В період перебування патріарха Варфоломія в Україну мені, до речі, трапився на очі сюжет на телебаченні. У ньому, серед іншого, йшлося про нібито оплату протестів проти приїзду глави Фанара в нашу країну. Як доказ була надана зйомка моменту передачі грошей від однієї людини іншій. Залишимо осторонь той факт, що неможливо розібрати, хто саме, кому, де і за що платить. Набагато цікавіше те, що подібні випадки камери “фіксують” не перший рік. Оператори щоразу якимось неймовірним чином виявляються біля груп “віруючих УПЦ”, та й ще в момент “роздачі грошей” чи то за участь в хресній ході, чи то за акції на захист нашої Церкви. Це можна сміливо назвати справжнім дивом! Адже бути постійним свідком таких ситуацій – просто якесь фантастичне професійне везіння. Не інакше! Не здивуюся, що всі подібні сюжети мають одну і ту ж штучну основу. Тому, якщо вже говорити про ЗМІ в цілому, то я б зупинився навіть не на характеристиці “дружні” або “ворожі”, а на тому, хто діє як виконавець недобросовісних інформаційних замовлень, а хто працює відповідно до принципів об’єктивності. На щастя, існують журналісти, видання і канали, які стоять на позиціях правди. Ми дуже вдячні їм за тверезе і зважене висвітлення подій і процесів, що відбуваються в церковній сфері. Оскільки для цього потрібно мати справжнісіньку мужність. Адже правдиві оцінки щодо того ж церковного розколу здатні стати причиною ініціювання процедури відкликання ліцензії.

На моє глибоке переконання, безпідставні рішення з блокування діяльності ЗМІ є ударом по фундаменту, на якому стоїть держава. Оскільки неправомірне обмеження свободи слова веде до обмеження обрію думки суспільства. Втоптування суспільної свідомості у вузький коридор кон’юнктурних сенсів і стереотипів ніколи не буде сприяти повноцінному розвитку. Це твердження стосується будь-якої країни і будь-якої чинної влади.

– Президент України Володимир Зеленський після хресного ходу Української Православної Церкви в День Хрещення Русі розкритикував те, що нібито мало місце було нехтування антиковідними заходами під час ходи. Чи обгрунтовані такі звинувачення?

– По-перше, незадовго до нашого Хресного ходу деякі конфесії провели ті чи інші масштабні релігійні заходи. До них ніяких претензій не було. Як і не пролунало претензій на адресу організаторів концертів, які збирають море глядачів. Але ж, як повідомили ЗМІ, той же фестиваль Atlas Weekend в 2021 році побив власний рекорд відвідуваності. На ньому було більше 600 тисяч чоловік. І маски там були далеко не у всіх. По-друге, в наступні після хресного ходу тижні не спостерігалося якогось значного зростання захворюваності коронавірусом. Що, між іншим, дозволило наприкінці серпня без обмежень провести громадські святкування в рамках Дня Незалежності України.

– Зеленському також було передано понад 1 мільйон підписів на захист прав віруючих УПЦ. З чим була пов’язана ця акція, хто підписанти, і що саме просять віруючі від влади?

– Ще за часів президентства Порошенка в Україні були прийняті закони, які в середовищі віруючих отримали назву “антицерковних”. Хоча вони навіть більшою мірою антиконституційні й антинародні, ніж антицерковні.

Серед них особливе місце займає закон, спрямований на позбавлення нашої Церкви її офіційної назви. Якраз проти нього, а також інших нормативних актів, які порушують фундаментальні права громадян України, і була спрямована акція, яка зібрала понад мільйон підписів віруючих УПЦ. Її головною метою стало спонукання влади застосувати надані їй законодавством права і скасувати антицерковні закони. Тим більше, що для цього були і є всі необхідні підстави.

На жаль, поки весь цей процес завершився формальною відпискою. Але наша паства не має наміру відступати в боротьбі за свої права, а також свою Церкву.

– Який стан громад УПЦ в Криму, і чи є в них проблеми з храмовими будівлями або ще якогось роду, адже і там діє кілька парафій “ПЦУ”?

– Наші громади продовжують функціонувати в Криму як громади Української Православної Церкви. На тлі їх нормальної життєдіяльності контрастом виступає ситуація в багатьох інших єпархіях. Адже наслідком прийняття згаданих мною раніше законів України стала кричуща статистика порушень у церковній сфері. Так, тільки злочинів, пов’язаних із незаконною перереєстрацією статутів релігійних громад УПЦ на користь “ПЦУ”, налічується близько 500 випадків. І це не кажучи про рейдерські захоплення храмів. На сьогодні зафіксовано 144 відповідних інцидентів.

– Які процеси зараз відбуваються в розкольницькій “ПЦУ”, з якої вийшов Філарет (Денисенко) та інші представники так званого “Київського патріархату”? Наскільки ймовірний подальший розкол і дроблення всередині цієї організації і втрата нею своїх нечисленних прихильників?

– Без прямої підтримки влади проект “ПЦУ” забуксував. Не кращі справи для організації Думенка і на зовнішній арені, де тільки шляхом жорсткого шантажу і тиску з боку могутніх світських сил вдалося схилити малу частину Помісних Церков до більш-менш повноцінного визнання українських розкольників. Та й ці визнання викликали великі розбіжності всередині церковних структур, які підтримали Фанар. Що, своєю чергою, суттєво б’є по можливості подальшої легалізації “ПЦУ”.

Крім цього, “ПЦУ” переживає свій власний розкол. Філарет Денисенко відтворює “незалежний Київський патріархат”, оскільки вважає, що томос підпорядкував українських розкольників Стамбулу. Більш того, він поставив під сумнів правомочність обрання Думенка главою “ПЦУ”. Адже, як зазначає “патріарх”, Єпіфаній не був обраний помісним “собором” “ПЦУ”. Що цікаво – таку позицію підтримує і низка впливових “єпископів” так званої “Православної церкви України”. Вони вважають, що були обмануті: свого часу їм гарантували проведення “помісного собору”, за підсумками якого міг з’явитися зовсім інший глава “ПЦУ”. На це накладається і невлаштованість адміністративного життя структури, очолюваної Думенком. Там досі в рамках того або іншого регіону змушені уживатися одночасно відразу кілька “єпископів”. Зрозуміло, що це призводить до конфліктів і негараздів.

Варто також відзначити, що певна напруженість існує і у відносинах розкольників із Фанаром. Адже не всі в “ПЦУ” згодні з прописаним у томосі зобов’язанням передати закордонні парафії під контроль Константинопольського патріархату. Саме тому прихильники створеної за підтримки Порошенка структури шукають зараз можливості для перегляду виданого патріархом Варфоломієм указу. Той же Всесвітній конгрес українців вже поставив перед фанаріотами питання розширення юрисдикції “ПЦУ” за межі України. І цілком очевидно, що Константинопольському патріархату це не дуже подобається: тим самим ставиться під сумнів закріплене томосом верховенство Фанара над “ПЦУ”, що припускає лише згоду українських розкольників із тими чи іншими рішеннями керуючої ними “церкви-матері”.

Якщо ж знову повернутися до суто української проблематики, то до згаданих проблем можна додати виклик внутрішнього рейдерства. Розкольники не гребують відбирати майно навіть у своїх вчорашніх братів. Так, наприклад, 23 вересня в УПЦ КП заявили про спробу рейдерського захоплення храму в Клавдієво-Тарасове Київської області представниками “ПЦУ” на чолі з “благочинним” Іваном Дзюбою. Втім, все сказане вище меркне на фоні того, що у “ПЦУ” спостерігається гострий дефіцит “священнослужителів”.

Підсумовуючи, можна зазначити, що український проект Фанара витканий з безлічі протиріч, конфліктів і внутрішніх негараздів. І тому, без підтримки влади, в стратегічній перспективі він виглядає нежиттєздатним.

– Чи відомо вам, що відбувається зараз в Олександрійській, Елладській та Кіпрській Церквах, Предстоятелі яких підтримали Константинополь, часто разом із Синодами? Чи можуть ці рішення бути переглянуті, наскільки активні там опозиційно налаштовані ієрархи і священики?

– Як показує дійсність, всередині кожної із зазначених вами Церков існує серйозна незгода з рішеннями їх Предстоятелів підтримати легалізацію “ПЦУ”. Якщо говорити конкретно, то в Олександрійському патріархаті група кліриків підняла питання про перехід в іншу юрисдикцію, оскільки не бажає бути під омофором того, хто визнав розкольників і тим самим сам переступив межу розколу.

Незадоволені антиканонічним кроком свого глави і в Елладській Церкві. Варто хоча б згадати той факт, що в 2019 році колишнім митрополитам УПЦ, а нині “ієрархам ПЦУ” Симеону (Шостацькому) і Олександру (Драбинку), які перебували, як вказувалося у відповідних анонсах, в “першому великому паломництві до Греції після визнання ПЦУ Елладською Православною Церквою “, було відмовлено в здійсненні літургії в храмах Елладської Церкви.

Дуже потужна опозиція рішенням Архієпископа Хризостома з українського питання спостерігається в Кіпрській Церкві. Зокрема, митрополит Лімасольском Афанасій не вважає Єпіфанія канонічним предстоятелем з причин, вказаних у священних канонах. Більш того, владика, який має великий авторитет у церковному середовищі, не згоден з визнанням главою Кіпрської Церкви “ПЦУ”, оскільки воно відбулося без повідомлення та без згоди Священного Синоду.

– За вашими даними, наскільки реально продовження міжправославних консультацій в амманському форматі? Чи можна чекати продовження зустрічей в Йорданії після зняття карантинних обмежень, наскільки ефективний цей формат? Чи є контакти з Єрусалимським Патріархом з цього питання?

– Наша Церква знаходиться в постійному контакті з Єрусалимським Патріархатом. Тому я б не виключав проведення нових зустрічей в рамках “амманського формату”. Тим більше, що після завершення роботи Архієрейського Собору Руської Православної Церкви православного світу буде що обговорити.

– У ситуації, коли Константинополь втратив роль координатора в православному світі, хто б міг взяти на себе цю функцію? Єрусалимська Церква або, може бути, Антіохійський Патріархат, оскільки ці Церкви стоять у диптиху вище за інших? Як, до речі, можна було б вирішити проблему з розривом відносин між самою Антіохією та Єрусалимом через парафії в Катарі?

– Упевнений, що подібне рішення повинне прийматися соборно. А допомогою в цьому може стати історія Церкви, яка засвідчила багато випадків врегулювання проблем всеправославного масштабу без участі Константинопольського патріархату. В цьому контексті найбільш яскравим прецедентом слід вважати скликання в 1443 році Єрусалимським Патріархом Собору Предстоятелів Східних Церков. На ньому були засуджені як Ферарі-Флорентійська унія Константинопольського патріархату з католиками, так і Константинопольський патріарх-уніат Митрофан II, а також всі ієрархи, які зрадили з ним Православну віру.

Ще можна згадати проведення в Єрусалимі Собору 513 року, який виступив проти поширення в Константинопольській Церкві єресі монофізитства, і Собору 1672 року, підсумком якого стало твердження Православного сповідання Віри в 18 главах, яке з часом утвердилося в якості важливого віроучительного документа всієї Православної Церкви.

Щодо спору між Антіохійським та Єрусалимським Патріархатами, то, наскільки мені відомо, на рівні Церков опрацьовуються механізми вирішення відповідної проблеми. Будемо сподіватися, що все завершиться це повноцінним врегулюванням. Це дуже важливо, оскільки на тлі викликів, які генеруються на берегах Босфору для всієї Вселенської Церкви, у нас просто немає права на поглиблення конфліктів.

– Раніше оперативний штаб МОЗ України вирішив вакцинувати священиків від коронавірусу в числі соціальних працівників. Раніше писали про те, що вакцину CoviShield, індійський аналог AstraZeneca, яку закупила Україна, піддала критиці католицька архієпископія Нового Орлеана, оскільки в процесі створення цієї вакцини використовується абортивний матеріал. Чи бачите ви якусь проблему морального характеру в зв’язку з цим, чи рекомендує УПЦ щеплення священикам?

– Якщо я не помиляюся, американські католики підняли питання про наявність абортивного матеріалу в декількох вакцинах. Зокрема, AstraZeneca і Johnson & Johnson. Такий стан справ не є чимось дивним. Адже вакцини, представлені на ринку, поки “молоді”, та інформації про їх склад не дуже багато. Як би там не було, для кожного християнина важливо розуміти те, які саме речовини входять до складу того чи іншого ліки. Якщо у вакцині містяться клітинні лінії, отримані від абортованих немовлят, це повинно ставати жорсткою перешкодою для вакцинації відповідним препаратом. Тим більше, що зараз є вибір щодо того, якою саме вакциною робити щеплення.

Якщо ж говорити взагалі про вакцинацію, то участь або неучасть в цьому процесі має бути наслідком самостійного рішення кожного з нас. При цьому головне у всій цій справі – дотримання принципу добровільності й відсутності обмежень прав тих, хто в силу об’єктивних причин відмовився від щеплення.

– Чи складніше стало постити у зв’язку з пандемією і карантинними обмеженнями? Чи робилися послаблення віруючим? Який відбиток накладають ці обставини на духовне життя?

– Карантин поставив перед нами ряд принципових питань. Зокрема, ми вперше зіткнулися з ситуацією, коли не через гоніння або переслідування, а через медичні рекомендації були привнесені кардинальні обмеження в церковне життя. В першу чергу, я маю на увазі проблему проведення богослужінь за участю парафіян. У зв’язку з цим і виникли певного роду послаблення. Наприклад, Церква дозволила залишатися вдома і не ходити на ті ж недільні літургії віруючим, які відчували хоча б найменше нездужання і могли стати причиною зараження інших.

В цілому ж, якщо повернутися до теми посту, то варто відзначити, що істотно зросла ступінь зневіри людей. Цьому сприяло багато чинників. І поява нової важкої хвороби, і введеня громадського обмеження, що вдарило по добробуту великої кількості сімей, і загальна невизначеність, пов’язана з нерозумінням термінів завершення епідемії коронавірусу.

З іншого боку, ця складна ситуація стала і добрим уроком для всіх нас. Не тільки в плані відповідальності й турботи один про одного, а й усвідомлення того, що насправді важливо. Адже ми, наприклад, звикнувши до постійно відчинених дверей храмів, стали прохолодніше ставитися до багатьох моментів нашого духовного життя. Серед іншого, йдеться про участь у Таїнствах. А коронавірус якраз дав нам зрозуміти, що ми можемо в будь-який момент і надовго втратити це через свою безпечність. Виходячи з цього, сподіваюся, що ця епідемія струсоне нас і змусить цінувати кожну мить, проведену в храмі.

Вас може зацікавити

Правила Петрового посту, його сенс та історія, календар харчування

Редактор Головний

Відійшов до Господа клірик Волинської єпархії протоієрей Олег Селеверстов

Редактор Головний

Напередодні Різдва Предтечі Господнього Іоанна архієпископ Нафанаїл звершив Всенічне бдіння. ФОТО

Редактор Головний