Вірою своєю бачу Тебе, Господи. Віра — світло і зір очей моїх.
Віра моя у відчутті всеприсутності Твоєї. Вона прихиляє коліна мої до землі й здіймає руки до неба.
Віра моя — у дотику моєї душі до Тебе. Вона кличе серце витанцьовувати й душу співати.
Коли ластівка наближається до гнізда свого, пташеня хвилюються, відчуваючи наближення матері.
Віра моя — хвилювання у передчутті наближення Твого.
Коли друг пише мені листа з країв далеких і про мене думає, тоді і я, полишивши інші думки, думаю про нього.
Віра моя — думка про Тебе, що спонукає і Тебе, найбільш чуйного, про мене думати.
Коли лева розлучають з левицею, тьмяніють очі його від туги за нею.
Віра моя — туга за Тобою, коли ти далеко від мене, Красо моя.
Коли ховається сонце, шторми страшні збурюють море.
Віра моя — затишена буря душі моєї, бо світло Твоє зігріває і приносить мир.
Казали очі мої: ми не бачимо Його. Розрадив їх я словами: направду, створені ви не Його бачити, але справи Його.
Казали вуха мої: ми не чуємо Його. Напоумив їх я словами: направду, створені ви не Його чути, але про справи Його.
Око не може бачити Його, бо для того й створене, най не бачить. Вухо не може чути Його, бо для того й створене, най не чує. Але зір може бачити Його, і слух — чути.
Віра моя бачить Тебе, Господи, так само як народжене бачить батька свого. Віра моя чує Тебе, Господи, так само, як народжене чує батька свого.
Бог у мені бачить і чує Бога в Тобі. Бог не сотворюється, Бог народжується.
Віра моя — занурення в безодню душі моєї та повернення на поверхню з Тобою.
Віра моя — єдине гідне знання моє, решта — дитяче збирання кольорових камінців на березі озера.
Віра моя — єдина гідна справа життя мого, направду, решта — комедія почуттів.
Коли кажу: допоможи маловірству моєму, мислю: дай мені ще Себе, Отче мій і Боже мій.
