Більшіть із нас входить у ніч спокою; ми відкладемо тяготу дня, втому, тривогу, напругу, стурбованість. Ми відкладемо все це на порозі ночі та ввійдемо у забуття. У цьому забутті ми беззахисні; протягом цих нічних годин Один Господь може покрити нас Своїм крилом. Він має силу відгородити наші серця від того, що може піднятися з наших ще не очищених, не просвітлених, не освячених глибин. Він має силу відгородити наші думки, наші сновидіння, спасти наші тіла.
Ми ввійдемо у нічний спокій, але спочатку – згадаємо тих, хто вступає у ніч, повну тривоги. У лікарні або в кімнаті хворого є люди, які не заснуть, тому що їм боляче, тому що їм страшно, тому що вони у тривозі за тих, кого люблять, через яких одні несуть разом з ними тягар їх хвороби, а інші стануть сиротами через їхню смерть.
Є люди в самотності в’язниці; деякі з них молоді, і десь за стінами є дівчина, яку вони люблять, є їхні діти, їх друзі, є свобода, була надія – а тепер нічого не залишилося.
Є і такі в’язниці, де ночі жахливі, де зараз розпочнуться допити; вони тягнуться годинами в серцевині ночі; когось будуть бити, хтось зазнає катувань. Вони повернуться у свої камери безсилими та ввійдуть у день, в якому їм не буде відради, один страх перед наступною ніччю. Зараз над ними настає ніч, страх огортає їх тіло, їх душу.
Окрім того, є у всіх містах ніч шумна, ніч шинків, ніч азартних ігор, ніч п’яниць, ніч, коли хлопці та дівчата втратять чистоту; ніч, коли подружжя, забувши про любов, переповнені тільки бажанням, будуть грубими один з одним.
Є люди, які втратять честь, і кому соромно буде прокинутися зранку.
Є і ті, хто користується усім цим, хто споює, хто спокушає, хто отруює наркотиками, ті, хто сміється демонським сміхом, не розуміючи, що вирішується їх вічна участь.
Тих – нехай збереже Господь; але цих – помилує хай їх Бог!
І є в цій ночі ті, хто буде стояти перед Богом: мати біля голови дитини; дружина біля помираючого чоловіка; є всі ті, хто присвятить ніч молитві. Є у ній хлопчик, який в одинадцять років пішов з Москви, сказавши матері: “Бог кличе мене молитися в лісі”; пройшло уже п’ять років; він один в густому лісі, серед снігів лютої зими.
І скільки, скільки інших! Цієї ночі не засне лікар, і доглядальниця буде боротися зі сном. Є цілий світ життя та страждання, надії, смерті… радості, Божественної присутності; усе це є в цій ночі.
Перед тим, як віддатися відпочинку, подякуємо Богу за все, що Він нам посилає, і попросимо, щоб поки ми, забувши про все, будемо спати, Він пам’ятав страждаючі тіла – як і хворого, так і повії; дитину та старика; ув’язненого, якого допитують, так і того, хто його допитує; того, хто користується чужою слабкістю, так і того, хто зломаний у своїй слабкості; того, хто стоїть перед Богом у своїй боротьбі між життям та смертю.
Нехай Він пом’яне всіх у Своєму Царстві, і нехай прийде мир, і прощення, і милість. Нехай навіть жах не стане кінцем, а новим початком. Нехай Той, Хто перед лицем зради пізнав справжній жах Гефсиманської ночі, згадає всіх тих, для кого ця ніч не стане ніччю спокою та відпочинку.
Нехай пом’яне Він і нас, ранимих та беззахисних: ми віддаємо себе в Його руку з вірою, і з надією, в радості про те, що в міру своїх сил ми любимо Його, і що ми любимі Ним аж до Хреста та Воскресіння. Амінь.
© Антоній (Блум) “Молитва і життя”
Переклад з рос. Любові Максимчук
