| Седмиця 24-а після П’ятидесятниці. Глас 6. Різдвяний піст. |
 |
Апостола і євангеліста Матфея
(60).
Прав. Фулвіана, кн. Ефіопського, у св. Хрещенні Матфея (I). Сщмч. Філумена Святогробця (1979).
Сщмч. Феодора пресвітера і з ним мчч. Ананії і Михаїла (1929). Сщмчч. Іоанна, Миколая, Віктора, Василія, Макарія і Михаїла пресвітерів (1937). Прмч. Пантелеймона (1937). Мч. Димитрія (1938). Сщмч. Інокентія, архієп. Вінницького (1937)
Євангельські Читання
Утр. – Ін., 67 зач., XXI, 15-25. Літ. – 1 Сол., 272 зач., V, 9-13, 24-28. Лк., 82 зач., XVI, 15-18; XVII, 1-4. Ап.: 1 Кор., 131 зач., IV, 9-16. Мф., 30 зач., IX, 9-13.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“Неможливо не прийти спокусам, але горе тому, через кого вони приходять!” Виходить, що жити з плеча, розхристаному не можна. Треба обережно оглядатися, як би не спокусити когось.
Розум стає зарозумілим та ні на кого не дивиться; а між тим пробуджує кругом спокуси справою, а більше словом. Спокуса росте та збільшує біду самого спокусника, а він того не чує і ще більше розширяється у спокусах.
Благо, що загроза Божа за спокусу тут, на землі, майже не виконується у сподіванні на виправлення; це відкладено для майбутніх суду та відплати; тоді тільки відчують спокусники, яким великим є зло спокуси. Тут же ніхто майже і не думає про те, чи спокусить він чи не спокусить своїми справами і речами оточуючих.
Два гріха, які в очах Божих є дуже великими, але ні в що ставляться людьми, – це спокуса та осуд. Спокуснику, за словами Господа, краще не жити; а той, хто осуджує, вже і сам осуджений. Але ні той, ні інший не думають про це і навіть сказати не можуть, чи грішні вони у чому-небудь подібному.
Яке, насправді, засліплення оточує нас і як безпечно ходимо ми посеред смерті!
