2.9 C
Lutsk
Вівторок, 10 Грудень, 2019
Проповіді

Слово про щастя: проповідь у день пам’яті апостола і євангеліста Матфея

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Дорогі брати і сестри! Людина шукає щастя. Вона має багато бажань, здебільшого гріховного напрямку. Але всі її бажання зводяться до єдиного – про те, як стати щасливою, це загальне бажання для всіх людей: і чоловіків, і жінок, і освічених, і без освіти, і дорослих, і малих. Навряд чи можна уявити людину, яка б сказала про себе: «Я не хочу бути щасливою, я така людина, що хоче жити погано». Але що найцікавіше: всі люди хочуть бути щасливими, а щастя в житті було і є не так багато, набагато більше в світі горя, скорбот, всякого роду неприємностей та переживань. У чому ж справа?

Довгий час вважалось (а багатьом і зараз вважається), що щастя людини залежить від матеріального достатку – чим достатку більше, тим більше і щастя. Багато хто надіється, що ощасливлює людей, полегшуючи їхню роботу, наділяючи їх комфортом, покращуючи умови життя. Про те, як свідчать факти, людина може мати всі земні блага, але бути глибоко нещасною. Щоб не бути багатослівним, наведемо приклад з сучасного життя. В одній відомій газеті була коротенька стаття такого змісту. У жорстокому світі бізнесу закінчив своє життя самогубством син мільйонера. При ньому знайшли записку, в якій були написані такі слова: «Взяв від життя все, що тільки міг взяти. Нічого цікавого в нім не знайшов. Йду зі світу добровільно». Що ж це означає?

А означає ось що: в будь-якому місці, в будь-який час, при будь-якому устрої задоволення та радість від матеріальних благ мають властивість притуплятись, набридати. Можна радіти новому автомобілеві день, два, місяць. Але потім до нього звикаєш. Добре, автомобіль набрид, але хочеться чогось нового – наприклад, яхту та вертоліт? А якщо в тебе є все, що тобі хотілося б? Дехто подумає, що ось тоді і буде повне щастя, коли вже буде нічого робити, ні про що мріяти. Але це велика помилка. Якраз в цей момент і наступає те, що сталося з сином мільйонера.

Різне буває людське щастя: чревоугодник шукав щастя у вишуканій їжі: ось він п’є це своє «щастя» повною чашею і через деякий час попадає в лікарню з ожирінням чи інфарктом. Оце так щастя! Щастя п’яниці – у спиртних напоях, але, на жаль, він забуває, що, спиваючись, деградує, перестає бути особистістю. Його «щастя» будується на сльозах дружини та дітей, на руйнуванні особистого здоров’я. Щастя владолюбців – у високих посадах, до яких вони ідуть всякими правдами і неправдами, а отримують зверхність, зневагу до простого люду, за які потім розраховуються бідами.

Коли про це подумаєш, невільно виникає питання: «Чому при загальному бажанні щастя  його на землі так мало?» Мало щастя тому, що багато в світі зла. Бажають усі люди щастя – та ось шукають щастя там, де воно близько і не було: на дорогах гріха і пороків, де розсипані одні скорботи. Де ж знайти щастя? Дивно шукати його не в телевізорі чи в рекламних проектах, і не в друзях, які живуть по сучасному, віддаючи час розвагам, а не праці над собою, ні над чим особливо не задумуючись. Але насправді можна знайти щастя в місці особливої присутності Бога на землі – в храмі, тому що Господь, на відміну від людей, не помиляється і всіх нас любить. Люди люблять тих, хто приходиться їм до серця, а Господь любить всіх без винятку, і так полюбив, що «дав Сина Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3: 16). Люблячи нас, Він бажає нам щастя. Щасливі ми, що є православними християнами, що ми – діти Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, яка, як свідчить Святе Письмо, є «Стовп і утвердження істини» (1 Тим. 3: 15), яка веде нас до тихої пристані Царства Небесного, тобто до вічного щастя перебування з Богом.

Прикладом шукання справжнього щастя для нас є життя святих угодників Божих. Сьогодні день пам’яті апостола і євангеліста Матфея – митаря, котрий зайшов справжнє ЩАСТЯ.

Святий апостол i євангеліст Матфей був апостолом із Дванадцяти. До свого навернення до Христа Матфей служив митарем, збирачем податків для Риму. Сам він пише, що Господь «побачив чоловіка, що сидів на митниці, на ймення Матфей» (Мф. 9.9). Святий Іоанн Златоустий коментує це так: «Гідно подиву і мудрість євангеліста Матфея, який не тільки не приховує свого колишнього життя, а й називає себе по імені, тоді як інші приховували своє ім’я під іншим найменуванням» (Бесіди на Євангеліє від Матфея, бесіда 30). Апостол не відмовляється від свого минулого життя, визнаючи своє перетворення після призову Христа. Тут ми спостерігаємо його смиренність. Сприйнявши благодатні дари Духа Святого, апостол Матфей спочатку проповідував у Палестині. Перед виходом на проповідь у далекі країни на прохання християн-іудеїв, що залишалися в Єрусалимі, апостол написав Євангеліє. У ряду книг Нового Завіту Євангеліє від Матфея стоїть на першому місці. Написано єврейською (арамейською) мовою. Слова і діяння Спасителя Матфей викладає відповідно до трьох видів служіння Христа: як Пророка і Законодавця, Царя над світом невидимим і видимим і Первосвященика, що приносить жертву за гріхи всіх людей.

Після Воскресіння Господа Матфей, як повідомляють Климент, Євсевій та Іриней, проповідує Христа юдеям протягом восьми років. Тут він у період між 60 і 66 рр. пише своє Євангеліє арамейською мовою, яке згодом їм самим або ж іншим апостолом було перекладено на грецьку. У ньому містяться розповіді про події життя Господа і Його повчання. «Євангеліє від Матфея було написано для юдеїв», – повідомляє першим Іриней, маючи на увазі юдеїв, які стали християнами, або, як пише Оріген, «що повірили з юдаїзму».

Метою створення Євангелія апостолом Матфеєм було розповісти про те, що Христос походив «з роду Давидового». Саме тому розповідь починається з розповіді про Різдво. Святитель Іоанн Златоуст говорить: «Матфей, який писав для юдеїв, не намагався показати нічого більш, як походження Ісуса від Авраама і Давида, оскільки для юдея не могло бути нічого приємнішого, як сказати йому, що Христос є нащадок Авраама і Давида» (Бесіда 1). Тому він вибирає найважливіші події життя Господа і Його промови, розташовуючи їх таким чином, щоб вони підтверджували тезу про те, що Ісус Христос є Месія, передбачений юдеям. Роблячи вставки із старозавітних пророцтв, Матвій показує, що всі вони були виконані в особі Христа.

Святий апостол Матфей обійшов з Євангельською проповіддю Сирію, Мідію, Персію і Парфію, закінчивши свої проповідничі праці мученицькою смертю в Ефіопії. Країна ця була населена племенами канібалів з доволі примітивними звичаями і віруваннями. Святий апостол Матфей своєю проповіддю тут навернув декількох ідолопоклонників до віри в Христа, заснував Церкву і побудував храм у місті Мірму, поставив у ній єпископом свого супутника на ім’я Платон. Коли апостол старанно благав Бога про навернення ефіопів, під час молитви явився йому Сам Господь в образі хлопця і, давши жезл, наказав поставити його біля дверей храму. Господь сказав, що з цього жезла виросте дерево і буде приносити плоди, а від кореня його буде випливати джерело води. Вмившись у воді і споживши плодів, ефіопи змінять свій прикрий норов, стануть добрими і лагідними.

Коли апостол ніс жезл до храму, то зустрів на шляху дружину і сина правителя цієї країни Фулвіана. одержимих нечистим духом. Святий апостол ім’ям Ісуса Христа зцілив їх. Це диво звернуло до Господа ще безліч язичників. Але володар не хотів, щоб його піддані стали християнами і перестали поклонятися язичницьким богам. Він звинуватив апостола в чаклунстві і наказав стратити його. Святого Матфея поклали обличчям вниз, засипали хмизом і підпалили. Коли вогнище розгорілося, то всі побачили, що вогонь не шкодить святому Матфею. Тоді Фулвіан наказав додати хмизу в багаття, обливши його смолою і поставивши навколо дванадцять ідолів. Але полум’я розтопило ідолів і обпалило Фулвіана. Переляканий ефіоп звернувся до святого з благанням про помилування, і по молитві апостола полум’я згасло. Тіло святого апостола залишилося неушкодженим, і він відійшов до Господа (60 р.). Правитель Фулвіан гірко розкаявся в скоєному, але сумнівів своїх не залишив. Він звелів покласти тіло святого Матфея в залізну труну і кинути в море. При цьому Фулвіан сказав, що якщо Бог Матфея збереже тіло апостола у воді, як зберіг його у вогні, то слід поклонятися цьому Єдиному Правдивому Богові.

У ту ж ніч до єпископа Платона у сні з’явився апостол Матфей і наказав йому йти з кліром на берег моря і знайти там його тіло. Прийшов на берег і Фулвіан зі своєю свитою. Винесена хвилею труна була з честю перенесена у храм, побудований апостолом. Тоді Фулвіан попросив у Матфея прощення, після чого єпископ Платон хрестив його з ім’ям Матфей, яке дав йому за велінням Божим. Фулвіан згодом прийняв єпископство і продовжив справу навернення свого народу.

Життя святого апостола і євангелиста Матфея – приклад для нас з вами в часі подорожі шукання щастя.

Але дехто з сучасників говорить: «Якщо будеш шукати щастя на небі, то не побачиш його тут, на землі». Неправду вони говорять, все навпаки – якщо будемо шукати щастя земного – не побачимо його ні на землі, ні на небі. А якщо будемо шукати щастя небесного – будемо щасливі і тут і там.

Яскравим прикладом цього є Інститут монашества. Монахи заради небесного, вічного щастя відмовляються від усього земного. І надзвичайно прекрасні слова сказав про себе один ієромонах: «Я грішний, недостойний монашества, останній грішник, але я щасливий, тому що я «Божий». Ось істинне щастя!»

Одного Оптинського старця ієромонаха Нікона під час закриття монастиря посадили у в’язницю, де його постригли (а це для монаха величезне приниження) та довгий час над ним знущались, внаслідок чого він дуже захворів і був відправлений у лазарет. І тут він мав змогу передати своїм знайомим записки. В одній з таких записок він пише: «Я невимовно щасливий, що маю змогу постраждати за Спасителя». Як бачите, старець страждав, переносив усілякі муки, але він щасливий через те, що за його смирення, за його Богоугодне життя Господь посилав йому Святого Духа, який підкріпляв його у важкі хвилини життя.

І, дійсно, коли потрапляєш у монастирський храм опівночі, коли звершується всенічна, тоді починаєш розуміти суть земного щастя. Якраз в цей час весь світ, який «лежить у злі», досягає піку вершини гріха, вважаючи себе щасливим.

А жменька монахів у цей час молиться за всіх людей, за їх навернення до Бога, до Джерела справжнього щастя. Перебуваючи на всенічній, люди починають думати про життя по-іншому, розуміючи, що таке справжнє щастя, а душа кожної людини здригається, на очах з’являються сльози – сльози покаяння, сльози невимовної радості, сльози надії на спасіння.

Дорогі браття і сестри! Віддаймо серця в руки Божі, відгукнімося на поклик Його Батьківської любові, щоб вічне життя стало метою нашого існування на землі. Тоді Господь не залишить нас, а наділить щастям як земним так і небесним. Ось послухайте вірш про людські мрії, про щастя та визначіть, яка з мрій є найголовнішою.

Ми дійсно не звідси родом –

Душі не хочуть старіти

І в сорок, і в п’ятдесят, і в більше

Люди продовжують мріяти

Про те, як буде все добре

Про те, що порядними виростуть діти

Про те, що здоров’я буде

І сила внуків глядіти

Про те, що в кожне свято

Людина піде до храму

І Господу «Дякую!» скаже

І зникнуть душевнії рани …

Й важливими стануть НЕБЕСНІЇ МРІЇ

І це – СПРАВЖНЄ ЩАСТЯ. Я так розумію …

Тож будьте щасливими по-справжньому, дорогі брати та сестри! Молитвами апостола і євангеліста Матфея, хай Бог нас не залишає. Амінь.

прот. Валентин Марчук,

настоятель Свято-Миколаївського храму, м. Луцьк 

Вас може зацікавити

Справи милосердя є корисними тільки тоді, коли робимо добро не для власної вигоди, а для слави Божої

ПРО НАЙСТРАСНІШУ З УСІХ ПРИТЧ У ЄВАНГЕЛІЇ

Блаженніший Митрополит Онуфрій розповів, які проповіді краще не читати. ВІДЕО