Найголовніше – це молитися щиро. Люди іноді моляться за молитвословом, тобто читають молитви, написані іншими людьми. А іноді люди моляться своїми словами. Можна молитися і так, і так. Важливими є не слова, а те, що людина вкладає в ці слова. Бог не слова слухає, Він дивиться на людське серце.
З Богом можна розмовляти так само, як ми розмовляємо з близькими та дорогими нам людьми. Богові можна відкривати своє серце. Богу можна виливати свої скорботи. Богу можна поскаржитися. Богу можна подякувати. Коли ми звертаємося до Бога, Він завжди чує наші молитви, тільки ми не завжди виявляємося здатними почути Його відповідь на наші молитви.
Але треба пам’ятати, що молитва – це не вулиця з одностороннім рухом, це не наш монолог. Молитва – це можливість не тільки нам висловитись, виговоритись, вилити свою душу, але й можливість Богові сказати щось нам.Відповідь від Бога приходить у різній формі. Це може бути якась пряма вказівка, яку ми раптом отримуємо від Бога, яка виникає в нашій душі. Можливо, ми запитуємо Бога і відразу ж отримуємо від Нього відповідь. А буває так, що Бог відповідає нам через обставини нашого життя.
Дуже важливо в цих обставинах розпізнавати присутність Божу і ту відповідь, яку Бог нам дає. Причому дуже часто відповідь Бога на наші запитання буває зовсім не тією, яку ми очікуємо. Ми просимо у Нього чогось одного, а Він дає нам щось інше. І не тому, що Він нас не любить або не чує, а саме тому, що Він нас любить і чує, але Він краще знає, що нам потрібно в цей момент нашого життя.
Митрополит Іларіон (Алфеєв)
