Недільне читання неділі 23-ї після П’ятидесятниці просто і ясно говорить нам, що потрібно людині для того, щоб спастися.
«Возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумінням твоїм, і ближнього твого, як самого себе».
Але ця «проста» заповідь виявилася найскладнішою в усьому Євангелії. Тому що ми виявилися настільки «справедливими», що стали гризти один одного, і недостатньо смиренними, щоб співчувати ближнім. Але Бог живе не в словах, а в люблячому серці. Якщо ми знаходимо в серці любов, то знаходимо все. Але для того, щоб це сталося, нам необхідно своє серце очистити.
Часто ми розцінюємо чистоту серця, як чистоту від гріховних помислів, але серце й розум можна завалити купою добрих справ і думок, створивши з них повний безлад. Насправді, чистота серця – це його простота, нескладність, незаваленість всяким скарбом.
Чисте серце є чистим не тільки від зла, але і від складності нагромадження пустих думок і переживань. У цій простоті, як відсутності всього, людина може бачити Бога. Тому тільки «чисті серцем» зможуть побачити Бога. У них будуть відсутні перешкоди, що заважають цьому зору. Чистий розум не відволікається ні на що стороннє, паралельне. Він дивиться тільки на Бога.
Тому тільки «чисті серцем» зможуть побачити Бога.
А поки цієї чистоти зору у нас немає, ми живемо ілюзією своїх уявлень того, що, як нам здається, є Бог. Але це не Бог, це наші фантазії з приводу Бога. І ці фантазії ми намагаємося полюбити. Як правило, нам це не вдається, тому що фантазії про Бога, які б вони не були, любити неможливо. Любити можна тільки справжнього Живого Бога. Але Він не є об’єкт для вивчення.
Богозбагнення – поняття умовне. Самі, своєю волею й розумом, ми не можемо осягати Бога. Тільки Бог може відкривати нам Себе настільки, наскільки чистим стає наше серце. І ось цього Бога-Одкровення вже неможливо не полюбити. Простота, чистота і смиренність – ось те, що нам потрібно для того, щоб полюбити Бога й людей.
Людей, які нас оточують, ми насправді не знаємо. Всі наші уявлення про них складені з наших помилкових суджень, оцінок і думок. Істинний образ людей не може досягти до нашого розуміння, тому що воно загорнуте багатошаровими фільтрами пристрастей, проходячи через які образи людей глибоко спотворюються і пошкоджуються в нашій свідомості. Неочищена душа бачить світ у кривих дзеркалах. Тому того, кому ми говоримо сьогодні «люблю», завтра вже ненавидимо. Отже, потрібно шукати не добра, а Бога, і через Нього ставати добрішими і чистішими. Не виконання заповідей наближає нас до Бога, а знаходження душі в Бозі дає можливість жити по заповіді. А це можливо тільки глибоко смиренній людині.
Смирення ні з ким не сперечається, але насичує серця людей миром. Смирення не знає поразок, бо не існує нічого, що б могло його принизити або знищити. Смирення живе спокійно, тому що воно нічого не боїться. Які б перешкоди не загрожували йому – смирення проходить через них спокійно. Той, хто упокорюється, набуває любов, а той, хто марнославиться, привертає до себе ненависть.
Смирення не знає поразок, бо не існує нічого, що могло б принизити його або знищити.
Смирення живе й допомагає жити іншим, а гордість губить і себе, і інших. Життя існує лише завдяки смиренню, а смерть з’явилася лише через гордість. Усе помилкове тримається на гордості, а все справжнє – на смиренні. Смирення всіх любить, всіх прощає, але поселяється виключно в доброму серці. Наше щастя і нещастя цілком залежать від того, скільки смирення ми маємо. Чим більше в серці смирення, тим більше в ньому Бога.
Є один важливий секрет життя – все, що досягається без смирення, не може бути міцним. Все, що відбувається без смирення – противно волі Божій. Все, чого ми бажаємо придбати без смирення – брехня, марнославство і обман. Якщо залишимо смирення – зустрінемо страждання. Якщо страждаєш, прийми страждання зі смиренням і ця смиренність принесе тобі спокій у Христі.
Тому нам потрібно намагатися тримати розум там, де чисто і світло. Нехай наше серце переживає тільки світле й добре. Не дозволятимемо, щоб у нас входило щось погане. Не будемо віддавати йому своєї уваги й переживання. Тоді в нашому серці буде жити любов до Бога і людей.
Часто ми намагаємося змінити світ, переживаючи за нього, але, як правило, ми при цьому і світ не робимо краще, і втрачаємо себе. Було б добре, щоб ми замість порожніх добрих переживань подарували світу щось справжнє й реальне. Наприклад, святість або, якщо не виходить, хоча б своє прагнення до святості. Але не свою святість, тому що у нас її немає і бути не може.
Все, чого ми бажаємо придбати без смирення – брехня, марнославство і обман.
Святість – це відображення нашими душами Світла Божого. Ми самі собою світити не можемо. Світло в світі тільки одне – Свята Трійця. А ми можемо ставати дзеркалами, відбиваючими Світло, або ж чорними дірами, через які Світло проходить, не торкаючись до нашого чорного простору.
Рух до святості – це творення дзеркальної гладі душі, здатної відбивати від себе Світло Благодаті. Збоку може здаватися, що місяць на небі світить, але він не світить, а лише відбиває Сонячне світло. Теж саме відбувається і з нашими душами. Вони або відображають в собі Богоподібність, або ж стають демоноподібними.
«Досконала любов – це досконала чистота і цнотливість стосунків. Любов не терпить розбещеності, яка чужа любові. Більшість людей вибирає насолоди, але тільки деякі обирають любов. Плотська любов тримається на самозадоволенні, вона завжди тільки бере. Божественна Любов є повною самовіддачею, вона завжди тільки віддає. Пристрасть подібна сплеску хвилі в калюжі, і цей сплеск не може тривати довго. Любов – це досконалий спокій безмежного моря, і цей спокій перебуває вічно. Любов може пізнати тільки міцна душа, міцна – значить, цнотлива і мужня. Досконала любов – чиста, бо в ній нічого не залишилося, крім любові. Ніколи не розмінюй Любов на те, що не є і не може бути Любов’ю. Мирна душа – це здорова душа, тому що вона любить. Тільки чутливе і страждаюче серце може вмістити Любов. Любов – це граничне смирення, в якому немає ніякої гордості» (старець Симон Безкровний).
