У пастирській справі як повітря для дихання необхідною є молитва. Священник повинен бути безпосередньо пов’язаний зі своїм Пастиреначальником, яким є Христос, повинен жити у Христі, тоді його діяльність правильно спрямована. Якщо ж він не живе у Христі, то він, відповідно, втрачає зв’язок зі своїм Пастиреначальником і може неправильні, неправдиві речі творити. Треба завжди бути з Христом, ходити перед Богом. Біблійський приклад Єнох, син Адама. Написано: І ходив Єнох перед Богом (Бут. 5, 24). Це і є перебування в молитві. Після гріхопадіння людей спілкування з Богом може бути тільки молитовне.
До гріхопадіння людина була в єднанні з Богом, Бог був її другом, братом, рідним. Коли ж людина згрішила, вона відпала від Бога, стала звертатися у молитві до Господа.
Всенічне бдіння розпочинається відкриттям Царських воріт і безмовним кадінням вівтаря. Це є відображенням стану раю. Потім іде кадіння храму зі співом псалму «Благослови, душе моя, Господа». Після цього Царські ворота закриваються і починається уже історія релігії. Починається молитва «Господи, воззвах к Тебе, услыши мя». Людина згрішила, віддалилася від Бога і стала до Нього звертатися: «Из глубины воззвах к Тебе, Господи», «Господи, услыши мя».
Священник повинен перебувати у безперервній молитві, тому що він путівник до Христа. Пастир уособлює собою лик Христа на землі образом життя, прикладом, усією своєю поведінкою, тоді можна розраховувати на те, що він буде керманичем. Пастир повинен бути подібним до Апостолів, так щоб всі через нього наставлялися та спасалися. Апостол Павло говорить: «…будь образом для вірних у слові, в житті, у любові, в дусі, у вірі, в чистоті. …Не занедбай дарунку, який перебуває у тобі та даний тобі через пророцтво з покладанням рук священства» (1 Тим. 4, 12-14).
Якщо він не являє собою Христа, то він уже не пастир, не учень, не Апостол. Якими були Апостоли? Вони бути неосвіченими людьми, займалися риболовлею, але пішли за Христом, слухали Його і бували з Ним, причому Він називав їх друзями Своїми, братами, дітьми, тобто рідними. Відчуження від Бога, яке сталося після гріхопадіння, завершилося з приходом у світ Христа Спасителя. Через Ісуса Христа Бог став рідним та близьким нам. Христос – Пастиреначальник, ось чому Церква – Христова. Ми знаємо Його, Він рідний та близький нам. «Святий Отче», – звертаємося ми до Нього. Отець – ось хто такий пастир. Істинний пастир, передусім, знаходиться у безперестанному єднанні з Христом, у нього сердечне відношення до Христа, значить, постійне перебування Господа у серці. Серце – це Престол Божий, храм. Священник зробив себе храмом Святого Духа.
Читати також: Кілька слів про священство
Молитва пастиря повинна бути сердечною, живою, зі зворушенням, любов’ю та твердою вірою у те, що вся величезна кількість людських гріхів не може переважити Божого милосердя. Особливо добре про молитву писав святий праведний Іоан Кронштадтський. Він навчав так: «Молитися неодмінно треба серцем, треба серце наблизити до Бога, інакше складно буде молитися; коли молишся від серця, з любов’ю, завжди молишся легко і приємно. Так і взагалі всяка справа робиться легко, якщо робиться від серця, з любов’ю до Нього».
На значення молитви для пастиря треба дивитися і під іншим кутом, а саме: у зв’язку з відношенням до нього пастви. Якщо священник володіє даром молитви, то він, по-перше, здатен навчити молитися й інших, а, по-друге, молитовний устрій душі пастиря підвищує його авторитет у прихожан. За словами єпископа Антонія (Храповицького), «наш руський народ особливо високо цінує пастирів-молитвенників. Він готовий все простити, навіть закрити очі на всі недоліки та вади пастиря, будь тільки одна у ньому якість – молитовність». Священників, які мають дух щирої молитви, народ поважає, любить, ставиться з довірою, вважає своїми наставниками і у складних ситуаціях звертається за порадою.
З книги «Бути священником вчора і сьогодні»
Переклад з рос. Любові Максимчук
