Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Браття і сестри! У сьогоднішньому недільному Євангеліє Господь наш Ісус Христос пояснив іудейському законнику, а в його лиці і всім нам, хто наш ближній і кого ми повинні любити, як самих себе, щоб успадкувати Царство Небесне.
Під час проповіді у Галілеї один законник, бажаючи спокусити Господа, запитав: “Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне?”
Христос поглянув на лукавого законника та і Собі запитав у нього, що про це каже Святе Письмо. Відповідаючи на питання Христа, законник дослівно повторив заповідь, що міститься у Второзаконні (Втор. 6:5) і в книзі Левит (Лев. 19:18), про любов до Бога та ближнього. Тоді Христос сказав йому: “Правильно ти відповів, так роби (як сказано в Законі) і будеш жити.
Законник зніяковів. Йому стало соромно, що він “спокушав”, тобто нещиро запитував Христа про те, що й сам прекрасно знав.
Тоді, бажаючи виправдатися, він запитав Ісуса: “А хто мій ближній?” На це питання Господь відповів законнику притчею про милосердного самарянина.
“Один чоловік, – сказав Він, – ішов дорогою з Єрусалима до Єрихона і потрапив до рук розбійників, які зняли з нього одяг, поранили його й пішли, залишивши ледь живим. Повз помираючого пройшов священник, а потім левит, але ні той, ні інший служителі Божі не надали нещасному допомоги. Та ось на дорозі з’явився ще один подорожній. Це був самарянин, чужоземець і ворог іудеїв. Побачивши пораненого іудея, добрий самарянин зглянувся над ним, обмив і перев’язав його рани, посадив на свого віслюка та привіз до найближчого поселення. Там він поселив його у готелі і турбувався про нього. А наступного дня, вирушаючи у дорогу, він залишив хворого під опікою господаря готелю, якому дав грошей та сказав: “Потурбуйся про хворого; і якщо витратиш більше, я, коли повернуся, віддам тобі”.
Таким чином, допомога, надана самарянином, була уважною та серйозною, сповненою любові, без очікування якоїсь нагороди чи вигоди. Одним словом, це була дія “милостивого серця”.
Закінчивши притчу, Господь запитав охоронця Закону: “Хто з тих трьох, здається тобі, був ближній тому, хто потрапив до рук розбійників?” Законник відповів: “Той, що змилосердився над ним”. Тоді Ісус сказав йому: “Іди і ти роби так само”.
З цих слів Христа абсолютно зрозуміло, що ближній для нас – це кожна людина, яка потребує нашої допомоги.
Отже, якщо за часів Старого Завіту для єврея був ближнім лише єврей, то Христос руйнує всі національні, расові, релігійні та політичні межі для любові до ближнього. У Христі всі люди – браття, а тому всі є ближніми, оскільки всі люди – діти одного Отця Небесного.
Виявлення милосердя для будь-якої людини відкриває двері до пізнання ближнього, а це веде до богопізнання, співчуття та милосердя – це колиска Божественної любові у людському серці. Чим ближчим серце людини є до брата, тим ближчим воно стає до Бога. І навпаки.
Цю істину чудово висловив святий подвижник авва Дорофей у своєму символічному колі. Не люблячи свого ближнього, не можна любити Бога і неможливо увійти в Царство Отця Небесного. Тому якщо хто пройшов повз людину, що страждає, не надавши їй жодної допомоги, той загубив шлях до Царства Небесного.
Деякі із нас є добрими та люблячими тільки на словах. Вони ллють сльози, прочитавши якусь розповідь про нещасних страждальців, але в житті стороняться їх. Їхнє серце закрите дверима з каменю, а саме серце зробилося твердішим за метал.
Апостол Іоанн Богослов про таких людей сказав: “Браття, не любіть словами або язиком, але ділом та істиною”. (1 Іон. 3, 18)
Отож, ідіть та творіть, як добрий самарянин, робіть добро і будьте милосердні. Амінь.
Прот. Валерій Мучак,
настоятель Різдво-Богородичного храму м. Луцьк
