– У цьому випадку людина спонукувана самою лише розсудливістю, тобто працює лише її мозок і результат такої роботи – осуд. Добре б, щоб Бог взяв викруточку і трохи «послабив» мізки тим, у кого їх стало занадто багато. Наскільки звільняється голова, настільки людина наповнюється Благодаттю. Говорячи «голова», я маю на увазі людське судження, егоїзм, самовпевненість. Однак, якщо людина, зрозумівши, що її судження невірні, скаже: «Та здатність судження, яка в мене є, – мирська. У ній немає Божественної просвіти, і тому я вчиню помилку. Отже, мені не треба використовувати цієї здібності», то Бог відразу просвітить її, вона набуде розважливості і буде розрізняти, що правильно, а що ні.
Розумних людей спокусник виводить з ладу судом зовнішнім. Якщо в людині є людське начало, то вона судить по-людськи і здійснює злочин. Для того, щоб судження було божественним, людське начало повинно зникнути. Мирське судження є судження помилкове. Скільки відбувається всіляких несправедливостей! Скільки разів людина впадає в гріх! Тому для того, щоб охоронити душу, постійно включайте в роботу добрий помисел.
Кожна людина є таємницею, і де тобі знати, що це за людина! Якось ми зустрічали Світле Христове Воскресіння в одній келії на Святій Горі. Після Божественної Літургії сіли за стіл – розговітися сиром і великоднім яєчком. Поруч зі мною сидів чернець – погонич мулів, він перевозив на них дрова. Бачу: відсуває він сир з яйцем убік. «Розговляйся», – кажу. «Добре, – відповідає, – розговіюся». Дивлюся – не їсть. «Так їж ти, – промовляю я знову, – адже сьогодні ж Великдень!» – «Прости, Геронде, – відповідає він, – я в той день, коли причащаюся, не їм. Розговіюся о другій годині дня». З попереднього дня постався й у самий день Причастя їв у другій половині дня! Бачиш, що він робив від благоговіння? А інші могли подумати, що перед ними не більше ніж простий погонич мулів.
Людина є таємницею! І якщо тебе змусили бути суддею інших, то подумай так: «Божий мій суд чи наповнений пристрасті?» Тобто, чи вільний він від власнокорисливості чи ж сповнений нею? Не довіряйте своєму «я» навіть у своєму судженні. Якщо людина судить, у неї багато егоїзму. Мене змушують виносити судження з різного приводу, і я змушений це робити, незважаючи на те, що не хочу цього. Я суджу без власнокорисливості і небезсторонності, але навіть незважаючи на це, стаючи опісля на молитву, не відчуваю тієї, ну, скажемо так, насолоди, що відчуваю в ті дні, коли не суджу. І це не тому, що моя совість у чомусь мене звинувачує, – ні, [просто] через те, що я судив як людина. А що тут говорити, якщо суд помилковий, чи ж у підсудних є пом’якшуючі провину обставини, чи в судді людські критерії оцінки того, що відбувається? З судом жартувати не можна. Суд належить Богові. Як це страшно! І те, що людина, яка сидить на суддівському місці, має добру налаштованість, у цьому випадку значення не має. Значення має той результат, до якого призвів вчинений нею суд.
Необхідно багато розважати. Звичайно, хоча певні міркування є в кожної людини, але, на жаль, більшість з нас використовують міркування не стосовно себе, а стосовно наших близьких (щоб вони якось не умудрилися здатися іншим кращими, ніж ми). Так ми опоганюємо наше розважання – судженням, осудом і претензіями до інших, щоб вони стали кращими. Нам варто було б мати претензії тільки до нашого «я», що не наважується завзято приступити до духовного подвигу і відітнути свої пристрасті, щоб звільнилася і полетіла на Небо наша душа.
З книги прп. Паїсій Святогорець. Слова. Том 1.
З болем та любов’ю про сучасну людину
Монастир святого апостола та євангеліста Йоана Богослова.
Суроті, Салоніки
Редакція журналу “Премудрість Божа Софія”
Стрий 2008
