Світлана Коновал
Відповідає протоієрей Володимир Долгих:
– Ні, не правда. Більше скажу: віра в цю забобонну маячню дуже шкідлива. Я досить емоційно реагую на подібні запитання, бо вони не мають нічого спільного з християнством, при цьому часто поширюються саме в християнському середовищі, породжуючи при цьому страхи, а потім і неврози.
Прихильникам такої думки я порадив би замислитися ось над чим: якщо благий, всемогутній і милосердний Бог карає батьків через страждання дітей, або дітей карає за нездійснені ними гріхи, то значить ніякий Він не благий, раз так поступає і розплату за гріхи покладає не на винуватця злочину, а ні в чому не винного малюка. Або ж, якщо іншого способу покарати батьків Бог не знаходить, то значить Він не всемогутній. Та й про яку-небудь справедливість, а тим більше милість, говорити в такому випадку взагалі не доводиться.
Пошуки причин страждання дітей – це проблема досить важка, глибока і багатогранна. Деякі відповіді, безумовно, вже є, але докопатися до самої її суті, в рамках цього життя, нам не вдасться, бо для грішної людини, що живе в умовах порочного світу, пояснити – це означає виправдати. І якщо б ми змогли виправдати будь-яке зло, в тому числі хвороби дітей, то це був би шлях демонізації. Тому причина страждань дітей від нас до часу прихована.
Більшість прихильників думки про те, що Господь карає дітей за гріхи батьків, наводять цитату з книги Вихід: «Бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене» (Вих. 20, 5). Значення цих настанов начебто очевидно, але тут принципово важливо звернути увагу на уточнення, що міститься в останніх двох словах, тобто Бог карає тих дітей, які наслідуючи батьків, ненавидить Його, а не просто всіх підряд. І це, до речі, не має ніякого відношення до невинних немовлят із ще не сформованим світоглядом і моральними орієнтирами.
Преподобний Єфрем Сирін, тлумачення саме цього місця Священного Писання зазначає: «Бог, за довготерпінням Своїм, терпить людину лукаву, і сина, і онука його; але якщо вони не покаються, накладає покарання на голову четвертого, як скоро він у своєму лукавстві подібний батькам своїм». Крім того, якщо ми подивимося на наведену цитату в рамках всієї голови, то побачимо, що вона була виголошена Богом в контексті Другої заповіді Декалогу Мойсея. Тому вона, скажімо так, дійсна в рамках цієї заповіді, а не безумовно, у всіх випадках.
Якщо наведених аргументів недостатньо, то я радив би уважно прочитати 18 розділ книги пророка Єзекіїля, яка практично повністю присвячена критиці поширеного тоді прислів’я: «Батьки їли неспіле, а оскома в синів на зубах!» (Єз. 18, 2). Ось лише деякі настанови пророка: «А ось породив він сина, і той побачив усі гріхи свого батька, які той робив, і хоч бачив, та не робив, як той… такий не помре за провину свого батька, він конче буде жити!» (Єз. 18, 14…17).
Точно такої ж думки дотримується і пророк Єремія: «Бо кожен за власну провину помре, і кожній людині, що їсть недоспіле, оскома впаде їй на зуби!» (Єр. 31, 30).
Висновки, я думаю, очевидні.