Єпископ Іов (Смакоуз) про старця Паїсія і духовну боротьбу.
Духовній боротьбі присвячений 3-й том творів старця Паїсія Святогорця. Також книга листів ігумена Никона (Воробйов; † 1963) до духовних чад «Нам залишено покаяння» є чудовим підручником по покаянню та основах духовного життя.
Після хрещення на Йордані Христос виступив на служіння роду людському. І він почав свою проповідь про наближення Царства Небесного із заклику до покаяння: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне» (Мф. 4:17). Ключ до цього Царства Божого – єдиний і простенький. Це покаяння, по-грецьки μετάνοια (метанойя або метанія), яке буквально означає: зміна нашого розуму і думок, зміна життя, перетворення, нове народження нас дітьми Божими.
Читати також: Прп. Паїсій Святогорець про те, чому журнали, передачі та сайти ніяк не допомагають покращити життя
Старець Паїсій Афонський, коли творив покаяння, часто читав Великий канон Андрія Критського і молитву Манасії: «Господи Вседержителю, Боже отців наших» з Великого повечір’я. Паїсій проповідував: «Я прошу Бога, щоб Він дав мені пізнати себе. Якщо я пізнаю самого себе, то буду мати покаяння. Якщо до мене прийде покаяння, то прийде і смиренність, а за ними – прийде Благодать. Тому я і прошу: покаяння, покаяння, покаяння…»; «Не треба просити у Бога ні світла, ні дарування, нічого іншого, але лише одного: покаяння, покаяння, покаяння». Старець в якості універсальних і сильних лік від усіх хвороб і численних проблем «прописував» людям покаяння. Воно і становить ядро його проповіді.
За словами прп. Паїсія, християнин повинен побачити пристрасті, що живуть у нього всередині, каятися в них, а не намагатися їх забути. Наприклад, він говорив про себе: «Я коли бачив якийсь зі своїх гріхів, – радів. Я радів тому, що мені відкрилася одна з моїх ран і я можу її зцілити».
Цікаво, що старець пов’язував причини хвороб з гріхами: «У духовному житті діють духовні закони. Якщо ми щиро покаємося в якомусь з наших гріхів, то потім нам не треба буде розплачуватися за нього хворобою. Хвороби або несправедливості Бог попускає за ті з наших гріхів, які ми не усвідомлюємо», в яких не каємося.
Паїсій Афонський вважав, що все життя християнина, особливо ченця, повинне бути постійним покаянням.
