Дуже радісно, що на свято Хрещення до церкви приходить багато людей. Таке ще буває хіба що на Пасху й у Вербну неділю. В інші святкові та недільні дні людей значно менше. Може, це тому, що більшість не знає, для чого потрібно йти до церкви, а ті, хто ходять, не вміють цього правильно пояснити іншим.
Свято Богоявлення найкраще пояснює сутність нашої віри.
Коли Господь хрестився на річці Йордан від Іоана, то в цей момент на Нього зійшов Дух Святий у вигляді голуба і з неба пролунав голос: «Ти Син Мій Улюблений, Якого я вподобав!» (Мк. 1:9–11). Так у Новому Завіті вперше були явлені три Лиця Святої Трійці – Отець, Син і Дух Святий. Саме на честь Святої Трійці ми всі, дорогі брати і сестри, прийняли в дитинстві святе Хрещення.
Єдність трьох Іпостасей у єдиній Сутності, на думку святих отців, вказує на одну з головних цілей християнського життя – єднання з Богом та іншими людьми в благодатній любові.
Чи є таке єднання в любові між нами? Дуже мало нині щасливих сімей, в яких цілковита гармонія між чоловіком і жінкою, батьками і дітьми. Ще більше розбрату та ненависті в суспільстві. Як же досягнути єднання за образом Святої Трійці?
Найбільше нас розділяють гріхи, а тому шлях до єднання лежить через покаяння, до якого закликає Сам Господь і закликав перед Хрещенням святий пророк Іоан: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне!» (Мв. 3:2; 4:17).
Святий Іоан Златоуст називає п’ять шляхів покаяння: перший – осуд своїх гріхів, другий – прощення гріхів ближніх, третій полягає в молитві, четвертий – у милостині, п’ятий – у смиренномудрії (розумній покірливості). Він закликає не залишатися в ліні, а щодня проходити усіма цими шляхами, тому що і вони зручні, і ти не можеш виправдати себе бідністю. Справді, навіть якщо ти живеш бідніше за всіх, все одно можеш і підкорити свій гнів, і змиритися, і помолитися усердно, і осудити власні гріхи – словом, бідність ні в чому не служить перешкодою. Навіть на тому шляху покаяння, де потрібно витрачати гроші (мається на увазі милостиня) – і там бідність зовсім не перешкоджає нам виконати заповідь, як це показала вдова, що поклала дві лепти (див. Мк. 12:42).
Найкраще місце для покаяння – це храм Божий. Тут через нелицемірну Сповідь, участь в Таїнстві Євхаристії, ми всі маємо можливість поєднатися із Самим Христом і стати на шлях вічного життя.
Хто нехтує молитвою і не приступає до Сповіді й Причастя чи ухиляється в розкол чи секту, стає духовно мертвим, тому що кожний гріх, який ми здійснюємо ділом, словом чи думкою, спочатку нас паралізує, тобто відбирає силу робити справжнє добро, а з часом вбиває, і тоді ми не лише не здатні на добрі справи, але й заражаємо своєю трупною отрутою оточуючих, тобто стаємо розповсюджувачами зла.
Чому заклик Христа і Його Церкви до покаяння багато людей не чують або навіть сприймають агресивно?
Більшість хоче виправдатися великою зайнятістю. Дехто вважає себе самодостатнім і не бажає нікому кланятися. Інші через свою постійну брехню та обман бояться пробудити в собі совість, муки якої є дуже болючими. Багато хто з усіх цих людей схиляється до розкольників або сектантів, які лише імітують Церкву та церковне життя, але не мають Божої сили, бо втратили її тоді, коли через свою гординю відпали від справжньої Церкви.
Відпадають від Церкви і воюють з Нею також ті, хто ніколи не відчували насолоди від благодаті Божої. Є, правда, і такі, які раніше її відчували, але через часті компроміси з совістю щодо розкаяння у своїх гріхах, втратили смак її насолоди. Тепер вони думають, що благодать в патріотизмі, націоналізмі, боротьбі за людську гідність. Бідні не розуміють, що все перераховане має відносне значення і повністю втрачає свою ціну, коли ми зустрічаємося з Христом. При світлі Христової любові всі національні границі стираються, а патріотизм і справжня людська гідність здобуваються лише тоді, коли людина не воює за свої права і свободи, а по-справжньому смиряється. Але, на жаль, це можуть сприйняти одиниці. Для більшості прийнятна агресивна революційна боротьба за правду. Шкода, що вони не пам’ятають, до чого вона призвела 100 років тому.
Однак, як би ці люди не ухилялися від Істини, з якою б ненавистю до нас не ставилися, ми мусимо вчитися їх любити й щиро за них молитися, як Христос за Своїх розпиначів, щоб і вони стали на шлях спасіння. Їм вкрай важко до нас навернутися, бо вони втратили справжнє відчуття благодаті Божої, а ми можемо їх любити. Пам’ятаймо, що лише силою благодаті й наших добрих справ може відбутися їх навернення до Церкви Божої та єднання всіх за образом Святої Трійці. Амінь!
