Християни усіх часів із особливим благоговінням вшановували пам’ять святих мучеників, які своєю кров’ю засвідчили вірність Богу і Його святій Церкві. Це відбувалося в епохи, коли ненависть до послідовників Христа Спасителя, про яку Він і Сам попереджав своїх учнів, доходила до відкритих гонінь. “А за Ім’я Моє, — говорив Господь, — будуть усі вас ненавидіти” (Мф. 10,22).
Православна Церква Київської Русі, на відміну від Древніх Православних Церков, не знала в своїй історії — епохи мучеників. Такою епохою для церкви стало XX століття. Погляд на цей період, як на трагічну, з точки зору людяності, цілком виправданий. Однак з точки зору церковної і релігійної, він, як це не парадоксально, — час великої слави і торжества.
Вшанування пам’яті Собору новомучеників і сповідників землі Руської відбувається в день мученицької кончини святителя Київського Володимира, який був убитий більшовиками 25 січня (за старим стилем) неподалік від брами Києво-Печерської Лаври.
Постать Митрополита Володимира (Богоявленського) унікальна. Він єдиний з ієрархів Руської Православної Церкви, хто був поставлений очолювати в різні роки всі три первопрестольні кафедри нашої Церкви: Московську, Санкт-Петербурзьку і Київську.
25 січня, а за новим стилем 7 лютого, 1918 року озброєні люди ввірвалися в покої митрополита Володимира і після знущань над ним вивели за стіни Лаври і розстріляли. Перед смертю архіпастир звершив молитву, благословив своїх убивць і сказав: “Господь вас хай простить”. Знайдене братією його тіло, було спотворене великою кількістю колотих та вогнепальних ран. Похоронили митрополита Володимимира в Хрестовоздвиженському храмі, що на території Ближніх печер Києво-Печерської лаври.
Жорстоке вбивство Митрополита Володимира сталося, тоді, коли проходив Помісний Собор Руської Православної Церкви (1917–1918 рр.). Революція руйнувала все на своєму шляху. Терор поглиблювався — слідом за Київським митрополитом було вбито і закатовано багато інших служителів Церкви. 18 квітня 1918 р. Помісний Собор виніс постанову про запровадження щорічного молитовного поминання «всіх спочилих у нинішній лютий час гонінь сповідників і мучеників». Днем цього поминання Собор визначив 25 січня — день мученицької кончини святителя Київського Володимира.
31 березня 1992 р. Архієрейський Собор Руської Православної Церкви ухвалив постанову про канонізацію митрополита Київського і Галицького Володимира (Богоявленського). Днем його пам’яті визначено 25 січня (за старим стилем). При цьому було також встановлене святкування Собору мучеників і сповідників у землях Русі в ХХ сторіччі за Христа постраждалих.
Нинішні реалії служіння Української Православної Церкви близькі до тих, в яких здійснював свій подвиг священномученик Володимир. Розколи, єресі, порушення канонів, намагання похитнути духовні основи за «стихіями світу» цього (Кол. 2: 8) є причинами складних умов, у яких перебуває сьогодні Православ’я в Україні. Але служіння Церкви Христової, в яких би історичних умовах не відбувалося, воно будується на міцному фундаменті, похитнути який неможливо. Успіх боротьби зі злом вимірюється не зовнішньою тимчасовою перемогою, а стоянням в істині до кінця: «Хто ж перетерпить до кінця, той спасеться!» (Мк. 13: 13).
Підготувала: Софія Попик
