Ми так зростаємося з нашими фантазіями, вважаючи, що наші інтереси, наші бажання це і є ми, що просто не можемо розрізнити, де справжні ми, а де ілюзія.
«Візьміть на себе ярмо Моє і навчіться від Мене, бо Я тихий і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11:29) – ці слова Спасителя говорять нам про ту чесноту, без якої справжнє слідування за Христом, наслідування Христа неможливо, як і неможливо досягнення людиною спокою і душевної рівноваги.
Йдеться про смирення. Саме ця чеснота є протилежністю найважчого людського гріха – гордині і тому така страшна для ворога нашого спасіння.
У сучасному світі, який культивує культ успішності, поняття смиренності часто асоціюється зі слабкістю, з невмінням постояти за себе, безхребетністю і тому часто здається недосяжним. Що ж є першим кроком і підставою смирення?
Улюблена зброя сатани
Якщо ми з вами згадаємо історію гріхопадіння наших прабатьків в раю, то знайдемо такі слова лукавого, звернені до Єви: «Ви будете, як боги» (Бут. 3: 5). Пообіцявши першим людям, що вони стануть, як боги, сатана посіяв в серці людини невдоволення своїм нинішнім становищем. Хоча у Адама і Єви було все: була можливість спілкування з Богом, вони жили в раю.
Спокусник колись сам захотів стати Богом. Він сам забув, що він всього лише творіння і той же шлях запропонував Адаму і Єві: замість живого спілкування з Богом, замість життя в світі в раю він запропонував людині ілюзію, фантазію про нього ж самого. Ця фантазія була – зарозумілість.
Що знаходиться в основі будь-якого гріха
Кожен гріх починається з того, що сучасною мовою можна назвати віртуальністю – фантазіями. До цього часу кожного з нас лукавий спокушає зарозумілістю. Починаючи з моменту гріхопадіння наших прабатьків і донині він кожному з нас вселяє фантазію про те, що ми – найрозумніші, найгарніші, ми не маємо ніяких гріхів. Ці фантазії дуже приємні для вуха кожної людини – всім нам подобається, коли нас хвалять, коли до нас прислухаються, вважають єдиними і найкращими. Тому з такою радістю ми приймаємо ці картинки ворога.
У це легко повірити ще й тому, що кожен з нас дійсно найкрасивіший, найуспішніший і розумний, але за покликанням! Людина створена за образом Божим і тому людина спочатку покликана уподібнитися Творцеві. Людина ще в раю була покликана обожитися і, якщо б не поспішила, якби трохи попрацювала і принесла Богу плід свого серця – любов, то таїнство обоження сталося б ще в раю.
Явна ознака гордині – вимагати від оточуючих відношення, відповідного до нашої зарозумілості і ображатися, коли такого відношення не отримуємо.
Лукавий, знаючи це призначення людини і заздрячи людині обернув його проти людини, запропонувавши йому результат без праці. Цей прийом він застосовує завжди: тільки побачить в нас будь-який талант, якийсь результат нашої роботи відразу ж запропонує нам завищені очікування, завищену самооцінку.
Якщо ми приймаємо навіяну нам думку – виникає розрив між реальністю і нашими очікуваннями. Ось цей розрив і є віртуальність, світ фантазій, приймаючи які ми вимагаємо до себе ставлення відповідного ним. Явна ознака гордині – вимагати від оточуючих відношення, відповідного до нашої зарозумілості і ображатися, коли такого відношення не отримуємо. Ці ілюзії і очікування, які не виправдовуються, крадуть наш душевний спокій.
Саме слово «смиренність» має своїм коренем слово «мир». Позбавлений смирення – позбавляється миру.
Людину, у якої немає смирення, дійсно можна порівняти з п’яним. Як нетверезий чоловік знаходиться в ейфорії, думаючи, що «море по коліно», не бачить себе з боку і тому буває не в змозі правильно оцінити ситуацію, так і відсутність смирення призводить до духовної ейфорії – людина не бачить себе з боку і не може адекватно оцінити ситуацію, в якій вона знаходиться по відношенню до Бога, людям і самого себе. Тому Церква і закликає нас до контролю над власними думками, бажаннями, прагненнями, закликає нас до тверезіння. Можна сказати, що Церква закликає нас подорослішати, бо дорослим, на відміну від дітей, властивий тверезий, реальний погляд.
«Віртуалізація» життя загрожує людині не тільки духовними проблемами. Як часто людина, піддавшись пропаганді сучасних ЗМІ, починає думати, що успішність – це не зростання в любові, не мир з людьми і з Богом, не вміння радіти життю і кожному дню як такому, а гроші, машини, дружина з модельними параметрами. І біжить людина в гонитві за грошима і статусом, втрачаючи час, втрачаючи здоров’я, не відчуває радості життя замість того, щоб цінувати і любити те, що має.
Урок Амвросія Оптинського
В такому засліпленні і фантазіях людина може прожити життя. Закликаючи до покаяння, Церква просить хоча б на хвилинку відволіктися від своїх ілюзій і подивитися на себе істинного. Знайти, побачити і зберегти себе справжнього – одне з найважчих завдань земного життя. Ми так зростаємося з нашими фантазіями, вважаючи, що наші інтереси, наші бажання і є ми, що просто не можемо розрізнити, де справжні ми, а де ілюзія.
Людина, яка не має смирення, тобто та, яка не чесна сама з собою ніколи не запросить Бога в своє життя, ніколи не попросить у Нього допомоги, оскільки вважає, що у неї все в порядку, саме здатність чесно поглянути на себе і сказати Богу: «Так, у мене є проблеми, допоможи мені подолати» і є підставою смирення і покаяння, без чого неможливо наше спасіння.
Ось і святий Оптинський старець Амвросій свого часу говорив: «Знай себе і буде з тебе!» і «Початок радості – бути задоволеним своїм становищем». З цими словами важко сперечатися. Практично неможливо.
