Дуже часто в храмах ми чуємо одну й ту ж істину: людина має спастися. Саме поняття «спасіння» має при цьому припускати: спастися від чого?
Отже, в історії людства сталося щось, що згодом потрібно було виправити. Так, саме так. Такою подією було гріхопадіння прабатьків Адама й Єви.
Бог створив цей світ прекрасним, і вінцем такої богоствореної краси повинна була стати людина, як найдосконаліше Боже творіння. Однак людина не змогла встояти в праведності й відпала від Бога, порушивши Його заповідь. Як результат – у світ увійшов гріх, а з гріхом – смерть. Гріх вніс розлад практично у всі сфери людського буття: зруйнував стосунки людини з Богом, перекрутив сприйняття людиною своєї власної природи і вніс дисбаланс у взаємини людей із навколишнім середовищем. При цьому гріх настільки глибоко укорінився в нашій природі, що часом стає практично неможливим побачити в людині той образ Божий, за яким він створювався спочатку.
Спасіння ж, на думку святих отців – це і є якраз відновлення в людині образу Божого, повернення людині того стану, який вона мала у Раю. Адже спасіння – це обоження, а саме до обоження і покликана людина. Спасіння – це подолання гріха, який, як стіна, стоїть між людиною й Богом. Спасіння – це життя в благодаті Божій.
Спасіння слід подавати в двох аспектах: об’єктивному й суб’єктивному. Так, у Новому Завіті святий апостол Павло, говорячи про спасіння людства, стверджує: «Бо спасені ви…, а це не від вас, то дар Божий» (Еф. 2:8). І, дійсно, якби не було Боговтілення, якби Бог не взяв на себе нашу людську природу, то спасіння було б неможливим. Це і є об’єктивна сторона спасіння. Але той же апостол в іншому своєму посланні помічає й іншу сторону спасіння – ту, яка перебуває в прямій залежності від самої людини: «Зі страхом і тремтінням виконуйте своє спасіння» (Флп. 2:12). Тобто, саме від самої людини залежить, наскільки вона здатна сприйняти те, що зробив заради нас Господь. І якщо ми не здатні долучитися до цих плодів, то в такому випадку особисто для нас марний і Хрест, і страждання Христові, і Його Воскресіння.
Таким чином, спасіння людини – це двосторонній процес, в якому бере участь одночасно і Бог, і людина, процес, що передбачає співробітництво Бога й людини.
А що ж є для людини найголовнішим у спасінні в її суб’єктивному розумінні? За словами преподобного Максима Сповідника, оскільки людина спочатку неправильно використовувала дар свободи, дар своєї волі, то спасіння якраз і полягає в можливості зцілити нашу волю.
Іншими словами, людина, яка спасається – це та людина, яка готова підпорядкувати свою волю волі Божій. І це не може бути просто певним механічним процесом, це повинен бути постійний процес нашого життєвого шляху.
Митрополит Антоній (Паканич) для КП в Україні
