-1 C
Lutsk
Понеділок, 30 Березень, 2020
Основи православ'я

18 лютого – день пам’яті Феодосія Чернігівського. Житіє святителя. ВІДЕО

Святитель Феодосій народився в 20-х роках XVII століття на Правобережній Україні.

У містечку Уланові в родині Микити і Марії Углицьких. Його батько був священником і сина виховував у дусі християнського благочестя. Початковій грамоті Феодосій навчався вдома, а потім продовжив освіту в Києво-Могилянській колегії. Тут під впливом Лазаря Барановича в юному Феодосії зміцнилося тверде рішення присвятити своє життя Богу.

Коли і де прийняв чернецтво свт. Феодосій, точно невідомо. У 50-х роках він «многочестно» трудився в званні архідиякона Києво-Софійського собору і намісника митрополичого кафедрального будинку. За доброту і суворе подвижницьке життя Феодосій користувався повагою братії. Незабаром він був посвячений у сан ієромонаха і деякий час жив в Крупицькому Батуринському монастирі.

У 1662 році Феодосія призначили ігуменом Корсунського монастиря під Каневом. 1664 році Феодосій був призначений ігуменом знаменитого Київського Видубицького монастиря. Ця давня православна обитель, спустошена і розорена внаслідок тривалих воєн на Україні в 40 – 60-х роках, за 24-річне ігуменство Феодосія досягла колишньої величі і краси.

У 1685 року Феодосій Углицький брав активну участь в обранні Київського митрополита Гедеона (Четвертинського). У тому ж році ігумен Феодосій разом з Переяславським ігуменом Ієронімом (Дубина), як «люди заслужені в малоросійській церкві», були послані до Московських царів і патріарха Іокима з проханням про затвердження новообраного митрополита.

Після вступу на посаду настоятеля Єлецького монастиря, Феодосій насамперед звернув увагу на економічний стан обителі. Відновлена з руїн працями енергійного архімандрита Іоанникія (Голятовского), вона була ще дуже бідна.

За суворе подвижницьке життя, ревнощі до Церкви Божої і невтомну працю на користь святої обителі архімандрит Феодосій здобув любов і повагу людей. Особливу увагу він, звертав на пристрій чернечого життя в монастирі. Його смирення, аскетичні подвиги служили найбільш повчальним прикладом для братії, стверджували її в правилах справжнього благочестя і християнської любові. Одного разу за наклепи Преосвященний Лазар наклав на Феодосія заборону священнодіяти. Смиренний раб Божий беззаперечно виконав суворе покарання свого архіпастиря, про що той з подивом писав у своєму листі до архімандрита Новгород-Сіверського монастиря Михаіла (Лежайського).

Св. Феодосій брав діяльну участь у всіх найбільш значних церковних подіях свого часу. Коли в кінці 80-х років XVII століття між представниками Малоросійського духівництва і Московським патріархом Іоакимом почалося листування з питання про Флорентійський собор і про час пресущетвління Святих Дарів, Лазар (Баранович) доручив Феодосію Углицькому скласти відповідну грамоту Московському патріарху.

У 1689 році в складі делегації, обраної від українського духовенства, Єлецький архімандрит їздив в Москву, що свідчить про його високий авторитет.

Після смерті Київського митрополита Гедеона (Четвертинського) в 1690 році Єлецький архімандрит Феодосій був серед кандидатів на кафедру Київської митрополії. Коли ж митрополитом був обраний Варлаам (Ясинський), його готували на місце Печерського архімандрита. Але Промисел Божий вів святителя іншим шляхом. Виконуючи обов’язки настоятеля Єлецького монастиря, св. Феодосії одночасно допомагав в управлінні великої єпархією Лазарю Барановичу, який надав Єлецькому архімандриту вести майже всі економічні справи архієрейського будинку, а також частину єпархіальних справ. Старий і мудрий Чернігівський архієпископ Лазар вирішив офіційно затвердити Єлецького архімандрита своїм постійним помічником. Гетьман Іван Мазепа, на прохання Барановича, теж в листі просив у патріарха і царів Івана та Петра «явити до нього (Феодосія) піклування до отримання в справах оних бажаного досконалості».

У листопаді 1691 архімандрит Феодосій був затверджений у званні помічника Чернігівського архієпископа. У листі архієпископу Лазарю патріарх Адріан так писав про архимандрита Феодосія: «Его же и наша мерность видяще человека честна и от нас в доброжелательстве известного, на новое служение благословляем, да велимая тобою дела он управляет, в дому вещи да сохраняет всякия, слушаяй тебе яко прежде».

Але незабаром Лазар Баранович знову звертається до Москви з проханням, щоб, «заради престарення і немочі» його, архімандрит Єлецький Феодосій Углицький – «чоловік благий, прикрашений чеснотами чернечого життя, яку веде з молодих років; досвідчений в управлінні монастирями, виконаний страху Божого і духовної мудрості, освічений, дуже старанний до церковного благочиння, здатний управляти будинком кафедри і Чернігівською єпархією», – був присвячений патріархом в сан архієпископа.

До прохання приєдналося духовенство єпархії і навіть сам гетьман, в результаті чого це незвичайне бажання знаменитого архіпастиря було виконано. Хіротонія відбулася у вересні 1692 року. Св. Феодосій був висвячений у сан архієпископа Чернігова та Новгородка (Новгород-Сіверського), з правом здійснювати богослужіння в сакосі, що в той час було винятковим привілеєм патріарха і митрополитів.

Після повернення з Москви новопосталий архієпископ розмістився в колишніх настоятельскіх покоях Єлецького монастиря, залишаючись його настоятелем. Смиренний раб Божий Феодосій і тепер, будучи в святительскому сані, зберігав до архієпископа Лазаря любов і синівську покірність, у всьому узгоджуючи свою діяльність з його волею. Грамоти видавалися від імені архієпископа Лазаря за підписом Феодосія: «Феодосій Углицький, архієпископ і архієпископії Чернігівській і Новгород-Сіверської коадютор, архімандрит Єлецький».

Після 36-річного керування Чернігівською єпархією 3 вересня 1693, мирно відійшов до Господа архієпископ Лазар Баранович. Зробивши поховання Преосвященного Лазаря в Борисо-Глебском соборі, св. Феодосій відправив у Москву ієромонаха Пахомія зі звісткою про сумну подію. Письмове донесення послав і гетьман. У ньому він виявляв перед царем свою скорботу про втрату, яка спіткала Чернігівську єпархію, і разом з тим писав, що покійному Лазарю успадковує гідний архіпастир, який «своїми добротами може прикрасити церкву і благорозсудливо влаштувати справ правління».

5 січня 1694 гетьман І. Мазепа отримав царську грамоту, в якій говорилося, що цар буде надавати Преосвященному Феодосію таку ж царську милість, якою користувався Преосвященний Лазар. Одночасно гетьману писав і патріарх, що хіротонію Феодосія в архієпископа при житті Преосвященного Лазаря потрібно відносити до особливого Промислу Божому, милостивий до пастви Чернігівській. Він просив гетьмана допомагати архієпископу Феодосію і словом, і ділом. Разом з цими посланнями Феодосія Углицького була надіслана ставлені грамота.

Управління Чернігівською єпархією св. Феодосієм тривало близько 2,5 років. Піклуючись про ввіреній йому паству і про підтримку духу християнського благочестя в керованої єпархії, архієпископ Феодосій не тільки підтримував і упорядковував існуючі монастирі, а й сприяв заснуванню нових обителей. У 1694 році за його благословення був заснований Любечекій скит, а в Домницькому монастирі їм освячений був новий храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці та встановлено святкування чудотворної ікони Домницької. Влітку 1695 року св. Феодосій освятив величний храм на честь Животворящої Трійці, закладений ще в 1677 році Чернігівським архієпископом Лазарем Барановичем на Болдиних горах біля древнього Іллінського монастиря. Всі ченці цієї обителі були переведені в нові братські келії Троїцько-Іллінського монастиря. Св. Феодосій дбав про релігійно-моральну освіту своєї пастви. В єпархії продовжувала працювати друкарня, яка фінансувалася з кафедральних засобів. Воістину стовпом Православ’я на Чернігівській землі і «пастирем добрим» для церковного народу був святитель Феодосій, ревно захищавший свою паству від впливу католицизму.

Після короткого, але плідного і благодатного управління Чернігівською єпархією, 5 лютого 1696 року, в день святкування Єлецької ікони Божої Матері, св. Феодосій мирно відійшов до Бога, підготувавши собі нетлінний вінець у Царстві слави. Його тіло було урочисто поховано в Борисо-Глібському, тоді кафедральному, соборі, де і покоїлося нетлінне 200 років. Багато стражденні люди молитовно зверталися до Феодосії за допомогою і отримували її за вірою своєю. У XVIII столітті відбулися десятки випадків чудесних зцілень та інших проявів милості Божої за молитвами Чернігівського святителя. На початку XIX століття була заведена спеціальна книга, де фіксувалися випадки сходження благодаті від його чесних і многоцелебних мощей, а Чернігівські архієреї неодноразово зверталися в Синод з пропозицією прославити Феодосія в лику святих.

Набуття і перенесення мощей угодника Божого, а також його канонізація відбулися 9 вересня 1896 року. Напевно, вперше за свою історію Чернігів прийняв таку велику кількість паломників, яких не могли вмістити ні гостинні двори, ні монастирі, ні приватні будинки. Урочисто піднесли тоді православні християни хвалу Богу, і нині невпинно в Чернігівських храмах оспівують: «Радуйся, угоднику Божий, святителю Феодосіє, чудотворче преславний».

Сьогодні мощі покровителя землі Чернігівської спочивають у Свято-Троїцькому кафедральному соборі. Пам’ять святителя і чудотворця Феодосія святкується двічі на рік: 5 (18) лютого – день кончини і 9 (22) вересня – день обрітення мощей.

Незадовго до своєї смерті св. Феодосій призначив своїм наступником на Чернігівську кафедру намісника Брянського Свенського монастиря ієромонаха Іоанна (Максимовича), якого і висвятив на архімандрита Єлецького монастиря.

Джерело 

Вас може зацікавити

Для тих, хто хоче щасливу сім’ю…

Редактор Головний

Традиційні сімейні цінності: міф чи реальність?

Редактор Головний

Які гріхи вважаються смертними і чому?

Редактор Головний