Коли завершиш молитву не відразу переходь до будь-яких справ, хоч трішки постій і подумай: що це тобою було виконано і до чого воно тебе зобов’язує, після молитви зберігай особливо те, що подіяло на тебе найсильніше.
Сама здатність молитви є такою, що якщо добре помолишся, то не захочеш швидко навантажувати себе справами: хто посмакує солодкого, не захоче гіркого; а відчуття цієї солодкої молитви і є ціллю молитви, через відчуття солоду молитвенного виховується дух молитовний.
Виконуючи ці правила, скоро побачиш плоди молитвенних справ. Всяке молитвослів’я залишає слід у душі – непереривне продовження його в тому ж порядку вкоренить її, а терпіння в цій праці прививає дух молитвенний.
Ось перший спосіб виховання в нас молитвенного духу – це впорядковане зі своїм призначенням здійснення наших молитов. Але це ще не все, адже у цьому тільки початок молитвенної науки. Потрібно йти далі.
Звикнувши розумом та серцем звертатись до Бога, зі сторонньою допомогою – по молитвослову, необхідно отримувати досвід і зі свого особистого звернення до Бога, – доходити до того, щоб душа сама, так би мовити, своїми словами вступила в молитовну бесіду з Богом, сама б піднімалась до Нього і Йому себе відкривала, а також сповідувала те ,що в ній є і чого вона хоче. І цьому потрібно душу вчити. Що потрібно робити, щоб досягнути успіху в цій науці?
Навик з благоговінням, увагою і почуттям молитись за молитвословом до цього ж приводить, тому що з серця сама собою починає виходити своя молитва до Бога.
Але є особливі для цього правила, які ведуть до потрібного успіху в молитві. Про це в наступній публікації.
Раніше ми писали: Здійснення молитви