Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія для журналу «Печерський Благовісник», у якому Предстоятель дав низку настанов священнослужителям — про місію пастирів, про обов’язкове молитовне правило, про те як не «вигорати», що читати та висловив своє бачення подолання розколу у церковній єдності.
— Ваше Блаженство, у чому Ви особисто бачите основну проблему нашого суспільства?
— Проблема, яка існує зараз у всьому світовому суспільстві, на мою думку, у тому, що нинішнє суспільство намагається підкорити собі Бога. Людство завжди поділялося на частини. Одна — це ті люди, які не тільки вірять у Бога, а й довіряють Богу, тобто коряться Богові і намагаються жити за Божими Законами, знаючи, що Бог є найвищою Любов’ю та Добром. Друга частина — це ті люди, які тільки вірять у Бога, тобто визнають, що Господь існує, але Який Бог це їх не цікавить, і вони Богу себе не довіряють, а живуть так, як їм здається краще.
Якщо сказати коротко, то людство поділяється на тих, хто вірить у Бога, і на тих, хто довіряє Богу. На превеликий жаль, сьогодні у світі більше тих, які тільки вірять у Бога, але Богові себе не довіряють, а живуть своїм спотвореним гординею розумом. Більше того, такі люди хочуть, щоб Бог робив те, що їм заманеться, тобто щоб Господь був слухняний до їхніх фантазій. Це називається хибною духовністю. Святі Отці цей духовний стан називають «принадою». Вважаю, що оманлива духовність є найбільшою проблемою та загрозою для нинішнього світового суспільства. Якщо ми хочемо жити, ми повинні довіритись Богові і через виконання Божих Законів духовно оживляти і вдосконалювати себе. Саме це є Закон Життя.
— А розкол? Які чинники потрібні для його подолання?
— Знаєте, коли Спаситель молився в Гефсиманському саду, то казав: «Хай будуть усі одне» (Іон. 17:21). Сам Господь хотів, щоб усі були єдині, але цього не сталося. Такі ми вперті люди.
І моє бажання, щоб усі були єдині, але єдність має бути у Христі. Якщо вона буде не в Христі, а на якихось інших підставах, то хоч би якими вони були, єдності не буде. А в Христі єдність може бути, але вона дуже тяжко твориться. Легко порвати, а важко залатати.
— Що кожен із нас, духовенства та віруючих, має робити на своєму рівні, щоб сприяти відновленню єдності?
— Думаю, щоб відновилася єдність, кожен має дбати про своє особисте спасіння. Тоді, можливо, ця ідея буде максимально втілена. Але вважати, що усі об’єднаються – це неможливо, це утопія. Максимальне об’єднання можливо, коли найбільша кількість людей приєднається до Христа. А це можливо лише за умови, що кожен із нас насамперед дбає про своє спасіння.
Як пастир, я повинен думати і про тих, хто заблукав, але перш за все я повинен дбати про тих, хто в лоні Церкви. У нас часто буває: у лоно Церкви загнав, як у концтабір, зачинив ворота і пішов шукати інших, а ці тут гинуть від голоду.
Найперше завдання Церкви — дбати про тих, хто в Ній, щоб вони відчували себе добре, щоб росли духовно. Нас багато, і всі ми на різних рівнях духовної досконалості. Завдання священика — зрозуміти, на якій сходинці у духовному відношенні знаходиться людина, і допомогти їй піднятися на сходинку вище. Головне завдання Церкви — допомогти тим, хто всередині огорожі церковної ставати краще.
А потім уже, якщо ще залишається енергія, ловити тих, хто бігає пустелею…
— Як тоді Церква має здійснювати місію, якщо чи не у кожного священика дуже багато парафіян, і сил благовістити просто не вистачить?
— Священик благовістить щотижня, кожне свято, і двері Церкви відчинені для всіх. Хто хоче, може прийти і послухати благовістя.
Благовістити — це не означає, що священик повинен у неділю або у свято бігти на базар, коли там повно народу, або у суботу на стадіон, коли там футбольний матч. Благовістя відбувається у храмі. І Спаситель, коли ходив по землі, переважно заходив у синагогу, де збираються віруючі люди, і там проповідував. Бувало таке, що десь і в пустелі проповідував, але люди йшли до Нього слухати, і Він їм говорив. Зверніть увагу, що не Христос йшов до людей, а люди йшли до Христа.
Моє бажання, щоб усі були єдині, але єдність має бути у Христі
Можна сказати: а чому б священикові не піти туди, де на нього не чекають? Справа в тому, що я можу піти в будь-яке місце, але для людини, яка не хоче мене чути, я не принесу жодної користі, хоча і говоритиму найбільш корисні і добрі слова. Якщо людина готова прийняти слово Боже, вона йде, шукає, де б його почути. А йти ловити тих, хто не хоче слухати, це просто «працювати без ККД». Людина має бути готовою прийняти слово.
— Як Ви вважаєте, чи священик може брати активну участь у громадському житті? І якщо так, то як це може проявлятися?
— Займаючись духовним удосконаленням себе самого, а також довіреної йому Богом пастви, священик уже бере участь у громадському житті, тобто покращує духовний стан суспільного життя. Проте я думаю, що Ваше питання стосується того, чи може священик займатися політикою, бізнесом, мистецтвом тощо.
Священик є служителем Бога. Це висока честь, яку може мати людина на землі. Священик – ходатай перед Богом за людей. Він готує людей до життя, заради якого Бог створив людину, тобто до життя в Царстві Небесному. Головна справа, якою має займатися священик, – це Богослужіння, молитва та навчання людей Божественному Закону. Якщо священик це виконує і має ще вільний час, він йде до хворих, ув’язнених, знедолених і допомагає їм.
Але якщо священик залишить Богослужіння, молитву, духовну науку і займатиметься лише допомогою хворим, ув’язненим, знедоленим, то він буде для світу менш корисним, тому що цим служінням він полегшить і продовжить життя людей лише на короткий час, а якщо священик буде звершувати те високе служіння, до якого він покликаний, буде здійснювати Богослужіння, святі Таїнства Церковні, навчатиме людей правді Божої і молитися за людей, то він допоможе людям і земне життя зробити більш втішним і допоможе досягти того життя, яке кінця не має і яке наповнене світлом , радістю та щастям.
— Наразі все більш актуальною стає тема «пастирського вигоряння», коли священнослужитель втрачає інтерес до свого служіння і перетворюється на вимогливого виконавця. Скажіть, чому так трапляється і як запобігти цьому?
— Справді, проблема пастирського вигоряння існує. Вона існувала завжди, але сьогодні ця проблема ширша. Причиною пастирської деградації є нестача молитви. Молитва наповнює душу священика Божою Благодаттю, яка постійно оновлює пастиря, дає йому силу з вдячністю Богові нести свій Хрест. Благодать, яку Господь дає священикові через ревну молитву, втішає його в горі та випробуваннях, які зустрічаються на шляху його служіння та життя. Молитва робить розум священика тверезим і дає йому мудрість правильно оцінювати все те, що він зустрічає в житті і служінні, і правильно ставитися до всього. Молитва — це чеснота, яка духовно зігріває священика. Якщо молитва слабшає або відсутня, то священик стає духовно холодним, або, як ще кажуть, священик без молитви вигорає. Зараз ця проблема є широко поширеною, тому що існує великий потік інформації, і ті священики, які залишають молитву і втягуються в цей інформаційний хаос, стають холодними та вигорілими, бо гублять живий контакт із живим Богом.
Що робити? Менше сидіти в інтернетах, а більше молитися. Спочатку буває важко, але ті, хто себе змушуватиме так робити, не будуть бездушними виконавцями, а добрими пастирями.
— Яке молитовне правило має бути у священика? Часто так трапляється, що священик не може прочитати все правило перед Причастям (канони, акафіст тощо). Чи можна йому служити?
— Молитва — розмова з Богом. У молитві людина утверджує себе у своїй вірності Богові. У молитві людина вдосконалює своє розуміння, Хто такий Господь і хто ми. У молитві людина на власному досвіді відчуває та розуміє, що Господь – це все, а людина – ніщо; людина тільки тоді стає благородною, красивою і сильною, коли вона живе по волі свого Творця, коли вона сповнена Божої благодаті.
Щоб відновилася єдність, кожен має дбати про своє особисте спасіння
Коли Спаситель Господь наш Іісус Христос вийшов на суспільне служіння, то, як ми знаємо зі Священної історії, Він пішов у пустелю і там пробув сорок днів у молитві та пості. Так Господь готував Себе для священної місії спасіння людини.
На горі Фавор Господь преобразився перед Своїми учнями і показав їм, наскільки вони могли вмістити, славу Свого Божества, і все це сталося в молитві.
Перед Своїми Хресними стражданнями Господь молився в Гефсиманському саду, підкріплюючи Себе цим до звершення спасительного подвигу. Тобто Сам Спаситель наш Іісус Христос дав нам приклад, що до відповідальних та великих подій людина має готувати себе особливою молитвою. Свята Літургія, в якій нам преподаються священні Дари для вічного життя: Пречисте Тіло і Божественна Кров Господа нашого Іісуса Христа є найбільшою і найсвятішою подією, найбільшим Таїнством на землі, тому священик як звершувач цього святого Таїнства повинен готувати себе до цього особливою молитвою.
Загальне молитовне правило священика перед Божественною Літургією складається з трьох канонів (до Спасителя, Божої Матері, Ангела-охоронця), акафіста Спасителя (у п’ятницю — Божої Матері), а також до цього приєднуються канон і молитви перед Святим Причастям. Перед звершенням Святої Літургії священик повинен або сам звершити, або бути присутнім на вечірньому Богослужінні (вечірні та ранкові), ці молитви також входять до складу тих, якими священик готує себе до служіння Святої Літургії. Все вищезгадане є молитовним мінімумом для священика, який готується до Священної Літургії.
На перший погляд, здається, що це багато, але якщо священик скуштує насолоду молитви, то це для нього буде незначним і легким. Однак пізнання священиком на особистому досвіді солодощі та сили молитви не відбувається наступного дня після його ієрейської хіротонії, це приходить пізніше. Спочатку священик повинен змушувати себе читати молитовне правило, вчити себе уважно і смиренно говорити слова молитви, а потім уже приходить дар молитви. Хтось може запитати: а коли цей дар прийде? Це залежить від нашої смирення та моральної чистоти. Чим більше священик буде упокорювати себе і берегти свою душевну (моральну) чистоту, тим швидше він скуштує дар солодощі молитви. Причому цей дар приходить не за день, а поступово.
З перших кроків свого священицького служіння ми повинні привчати читати молитовне правило перед Святою Літургією. З досвіду старших священиків скажу, що не треба відкладати молитовне правило на зручний час та читати одразу все. Краще і духовно корисніше, якщо наше правило ми читатимемо частинами, протягом доби. Тобто якщо ми в неділю служимо Святу Літургію, то можна розпочинати своє правило з суботи з 00.00 і в кілька прийомів у зручний час вичитувати своє молитовне правило. По скільки читати і коли це кожен повинен сам визначати для себе. Для початківців молитовні паузи мають бути недовгими (приблизно по 10–20 хвилин). Ми повинні знати і те, що спочатку до молитви себе треба примушувати.
Якщо священик через якісь об’єктивні причини не встигне прочитати молитовне правило перед Святою Літургією, він має прочитати його після. Але краще себе до цього не привчати.
Якщо ми дуже захочемо прочитати правило перед Святою Літургією, то ми обов’язково прочитаємо, ніхто і ніщо нам у цьому не завадить, Бог нам допомагатиме.
— Які книги (крім Біблії) Ви б порадили прочитати кожному священикові?
— Корисно читати твори святих Отців, у яких дається правильне тлумачення Святого Письма, а також дуже корисними є житія Святих, у яких не тільки велика духовна мудрість, але й дуже багато різноманітних прикладів життя Святих, які в різні епохи, у різних країнах, різних соціальних умовах винесли муки та випробування та зберегли свою вірність Христу. З творінь святих Отців можна назвати ті, що написані святителем Ігнатієм (Брянчаниновим). Він опрацював твори стародавніх Отців і виклав духовні висновки з цих творів у зрозумілих для нас формах. Тому творіння святителя Ігнатія є надзвичайно корисними, особливо для нас, священиків, а також для тих, хто має намір стати служителем Божественного Вівтаря.