Іноді нам на очі трапляються досить дивні витвори художників, які вважають себе іконописцями. Їх усіх, при різниці зображень поєднує одне – гіпертрофоване прагнення самовираження. Але те, що може бути похвально у світському мистецтві, в іконописі часто дає суперечливі результати. Адже ікона – це образ Божий, писати який слід із величезним благоговінням та самозреченням.
Чим більше в іконописця смирення і чим менше самості, тим краще. Тому всі художні експерименти в області іконопису повинні мати відомі рамки, повинні бути художньо обґрунтовані. А ось самовираження та іконопис не дуже сумісні. Адже або ми зображаємо образ Божий, або само-виражаємося, тобто буквально – виражаємо самі себе. І це велика спокуса – видати за ікону свої фантазії, своє викривлене гріховною недосконалою свідомістю хибне уявлення про Всевишнього.
У цьому хибна думка багатьох «іконописців»-модерністів. Але ця сама помилка присутня і у багатьох нових теологів, які намагаються принести в богослов’я сьогохвилинну політичну повістку.
Чого тільки нині не зустрінеш у так званому «прогресивному богослов’ї» – і виправдання революцій, і спроби виправдати гріх або легалізувати різні відхилення, або потурання різним радикальним формам фемінізму, войовничого екологізму і чого завгодно.
Суть усіх цих «богословських» вишукувань, за їхньої різноманітності, як і у випадку з модерністським «іконописанням», одна. Це спроба видати власні фантазії за вчення про Бога.
Адже все, що ми знаємо про Бога, відкрито нам Ним Самим у Своєму одкровенні, через Писання і Предання. І тому, суть богослов’я, це не політ людської фантазії і не намір поєднати християнське вчення з черговим «духом цього століття». Це вивчення Божественного Одкровення. І тут, як і в іконопису, не може бути жодної самодіяльності.
Але ті ж, хто сміє зображати Господа або писати про Нього неблагоговійно і від власного розуму, фактично роблять, як атеїсти. Адже для них нема Бога.
І справді, якщо хтось напише портрет нібито нашого земного батька, але він не буде схожий на оригінал або розповідатиме про нього всілякі небилиці, така творчість буде викрита, як шарлатанство. Тим гострішою має бути наша реакція, якщо йдеться про нашого Небесного Батька. А фантазувати можна лише про те, чого немає насправді. Таким чином, якщо людина своєю творчістю зводить наклеп на Господа, значить, вона або перебуває в омані, або є свідомим блюзнірником, або просто не вірить в існування Господа.
Щоб уникнути такої спокуси, потрібно змиритися і дотримуватися Церкви.
Записала Наталя Горошкова
