– Геронда, як треба готуватися до молитви?
– Так само, як готуємося до божественного причастя. Там божественне приєднання, тут божественне спілкування. Коли причащаємося, то приймаємо у собі Христа, приходить Божественна благодать. У молитві ми постійно спілкуємося з Христом та в інший спосіб приймаємо Божественну благодать. Невже цього мало! У причасті з’єднуємося з Тілом та Кров’ю Христовими, у молитві спілкуємося з Богом. Як перед причастям треба посповідатися духівнику, так і перед початком молитви треба зі смиренням посповідатися Христу. “Господи, я нікчемна людина… Не варто Тобі зі мною возитися, але прошу Тебе, допоможи мені”. Так приходить Божественна благодать та відкривається шлях для спілкування з Богом.
Якщо людина не розкаюється та не сповідається у смиренні Богу, то залишається непідготовленою. Виникає перепона, яка перешкоджає її спілкуванню з Богом. Двері залишаються закритими та душа не знаходить спокою. Але якщо вона скаже: “Згрішив, Боже мій”, – то перепона падає або, краще сказати, Бог відриває двері та людина приймає благодать божественного спілкування.
– Геронда, я читала в «Лествиці», що для молитви треба бути одягненим в одяг, який одягає людина, коли збирається постати перед царем. Що це за одяг?
– Принижувати себе перед Богом та смиренно просити прощення за свої гріхи. “Винувата, говори, Боже мій, я – невдячна, я засмутила Тебе. Прости мене”. Але говори це із внутрішнім смиренням, не зовнішньо. Це той одяг, у який треба одягатися, коли спілкуєшся з Богом. Якщо цього немає, то ти так ніби говориш Богу: “Як справи? Ну, що новенького?” Якщо у людини, перед якою ми згрішили, ми повинні просити прощення, то тим більше треба просити прощення у Бога за наші щоденні гріхи.
– Це значить, геронда, що треба думати про гріхи, які я здійснюю щоденно?
– Спершу проси прощення у Бога за гріхи, які скоїла протягом дня і вже потім думай про свою гріховність загалом. Там ти смиряєшся і вже потім починаєш висловлювати свої прохання. Я починаю молитву словами: “Боже, милостивий будь до мене грішного”. Повторюю це кілька разів пошепки та потім починаю творити молитву. Якось я просив Бога, щоб Він навчив мене молитися. І тоді мені було видіння юнака сімнадцяти років, який молився. Він привів мене в повне смирення! Він так плакав та молився, що я був здивований та вражений. Починав зі сповіді: “Я невдячний, мене не виправити…” Потім говорив: “Що я сам, знаходячись у такому стані, можу з собою зробити, Боже мій, якщо Ти не допоможеш мені?” І потім починав говорити прохання.
– Геронда, часто під час молитви я думаю про свої гріхи і тому не можу зосередитися.
– Ми ж уже говорили, що випробовувати себе та сповідувати свої гріхи треба до початку молитви, а не під час неї. А то виходить вже не самокритика, а співбесіда з тангалашкою. Перед молитвою треба подумати про те, що у нас не так, на це спрямувати свій розум, налаштувати прицільну рамку, а потім … вогонь!
Том IV. Молитва
Переклад з рос. Любові Максимчук
