Середа, 4 Грудень, 2024
Проповіді

Проповідь у третю неділю Великого посту, Хрестопоклонну

Во ім’я Отця, і Сина, Святого Духа! 

Учора, на всенічному богослужінні під воскресний день третього тижня Великого посту після великого славослів’я у всіх православних церквах торжественно виносився із вівтаря і покладався у центральній частині храму на аналої Животворчий Хрест Господній.

Це означає, дорогі браття та сестри, що половина великопосного шляху вже пройдена. Прп. Іоанн Дамаскін говорить: «Як мандрівник, стомлений тривалою подорожжю, відпочиває під розлогим, тінистим деревом, так і християни, звершуючи духовну подорож у Небесний Єрусалим – до Пасхи Господньої, на половині свого шляху втішаються Древом Хресним, щоб під його тінню набратися сил для подальшої подорожі».

Сьогодні Животворчий Хрест Господній лежить посеред наших храмів, він надихає та підбадьорює нас. Втішені ним, ми вступаємо у другу половину Великого посту, ми починаємо бачити кінець нашої подорожі, сяйво пасхальної радості стає яскравішим. Характерно, що у богослужбових піснеспівах сьогоднішньої неділі більше говорилось не про хресні страждання Спасителя, а про радість Його Воскресіння, про перемогу над смертю: «Кресту Твоему покланяемся, Владыко, и святое Воскресение Твое славим» – такими словами супроводжувався чин поклоніння Хресту. Церква тим самим надихає та укріпляє вірних, котрі сягнули середини Великого посту, у подальшому подвизі і показує кінець нашої мандрівки – Світле Христове Воскресіння.

Але сьогодні Хрест Господній не лише підбадьорює нас. Разом з цим він також нагадує нам, що шлях до Воскресіння – тільки через Хрест, через перенесення скорбот і страждань. Це шлях нашого Господа – у славу через Хрест. Таким же був шлях сорока мучеників Севастійських, пам’ять котрих ми також звершуємо сьогодні.

Це були сорок римських воїнів, котрі сповідували християнську віру і тому відмовилися принести жертву Зевсу. За це імператор вирішив жорстоко познущатися над ними. За його наказом їх роздягнули і поставили замерзати у крижаному гірському озері, а поряд поставили розтоплену баню, щоб кожен бажаючий відректися від Христа і поклонитися язичницьким богам, міг увійти у баню і відігрітися. І ось всі вони стоять у крижаній воді і співають псалми. Один з них не витримує, все кидає і біжить у баню. Однак, серце його не витримує різкого контрасту холоду і спеки, і він тут же помирає, втрачаючи не лише тимчасове життя, але й життя вічне.

Один з воїнів-язичників, що наглядав за мучениками, побачив у цей момент видіння: на небі з’являється надзвичайно яскраве сяйво, у котрому чітко проглядається образ Іісуса Христа. Від Нього на мучеників опускаються сорок вінців, але один з них ухиляється в сторону. Це був вінець того воїна, котрий відрікся від Христа. Тоді воїн-язичник скидає із себе одежу і кидається у холодне озеро зі словами: «Я також християнин, я також хочу вінця». Так воїни простояли до ранку. Ніхто з них більше Христа не зрадив. У пориві гніву правитель наказав поламати їм ноги і всіх мучеників спалити на вогнищі. Таким був Хрест святих мучеників, так вони засвідчили свою вірність Христу.

Мучеництво, дорогі браття та сестри, заповідане Самим Господом. Він Сам постраждав на Голгофі і учнів Своїх попереджав про те, що вони будуть гонимі, що будуть «предани родителями и братиею, родом и други и умертвят от них»; «И будут ненавидимы всеми имене Моего ради». Слово «християнин» у древності завжди було синонімом слова «мученик». Прийняти християнство у період гонінь означало бути готовим у будь-який момент стати мучеником.

Легко бути вірним Христу, коли немає гонінь, коли життя проходить спокійно і безтурботно, коли така вірність не пов’язана зі скорботами і стражданнями. Але важко вистояти, коли за право бути вірним рабом Христовим потрібно розплачуватись важкою ціною страждань. Таким був Хрест святих мучеників Севастійських і він нерозривно пов’язаний із тим Хрестом, котрий сьогодні посеред нашого храму. Він нагадує нам, що Великий піст – це час нашого саморозп’яття, це час, коли особливо потрібно прислухатись до євангельських слів нашого Господа, котрі лунали сьогодні за Божественною літургією: «Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе, і візьме Хрест свій, і слідує за Мною» (Мк. 8:24). Святі мученики Севастійські залишилися до кінця вірними цим словам. Сповнені благодаті Божої, вони не злякалися ні крижаної води, ні болю, ні вогню, але мужньо перетерпівши страждання, вони отримали небесні вінці від Самого Спасителя.

В Одкровенні ап. Іоанна говориться, як він бачив на небі багато людей, одягнених у білі одежі. Він запитав в ангела, котрий його супроводжував: хто це такі? І той відповів: це ті, котрі випили на землі чашу великих скорбот і котрі вимили свої одежі в Крові Агнця. І тепер вони в цих одежах ходять за Агнцем, куди б Він не пішов. Вони оспівують Його ім’я і вже не пам’ятають скорбот за ту радість, котрою насолоджуються. Без сумніву, посеред цих людей, одягнених у білі одежі й знаходяться мученики Севастійські. Вшановуючи сьогодні їхню пам’ять, будемо вірити і надіятись, дорогі браття та сестри, що одягнені в одежу Агнця, вони, як наші молитвенники і заступники, будуть Агнцем почуті і Агнець у їхній молитві за нас ні в чому їм не відмовить. Амінь.

Прот. Михаїл Росоловський,

                                                                    настоятель Свято-Успенського храму

                                                                    с. Воротнів

                                                                    (Княгининівський благочинний округ)

Вас може зацікавити

Про званих на вечерю. Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР.

Редактор Головний

Проповідь у день пам’яті апостола і євангеліста Марка

Редактор Головний

Проповідь у день Різдва Христового

Редактор Головний