20.7 C
Lutsk
П’ятниця, 24 Травень, 2024
Всі новини Проповіді Публікації

Проповідь у Димитрівську поминальну суботу

Дорогі брати і сестри!

У сьогоднішній день хотілося б порозмірковувати над темою, яка торкається кожного з нас, – темою смерті. Хоча світ часто дивиться на смерть зі страхом і невизначеністю, однак у нас, християн, є унікальний погляд на цю невід’ємну частину нашого життя.

Смерть – це реальність, від якої ніхто з нас не може втекти. Від неї не сховатися, з нею не можливо домовитися, її не можна підкупити чи вблагати прийти завтра. Вже з самого моменту нашого народження ми починаємо подорож до завершення земного життя, як каже нам святий апостол Петро: «По всяк день помираю» (1 Кор. 15: 31). Саме тому смерть, а особливо смерть близьких нам людей завжди змушує нас замислитися над сенсом і метою нашого власного життя.

Свята Церква піклується про нас, як рідна мати, і навіть більше від цього, адже рідна мати проявляє до нас свою опіку і турботу лишень, коли ми живі, а Церква-мати проявляє до нас свою опіку, любов та піклування і після нашої смерті. Саме тому під час кожної Божественної літургії відбувається молитовне поминання усіх наших померлих братів і сестер у Христі.

Згідно церковного уставу кожна субота – це день вшанування пам’яті померлих та молитви за них. Крім того, Церква встановила ще й окремі особливі поминальні дні, до яких відноситься і субота, котра буває напередодні дня пам’яті святого великомученика Дмитрія Солунського, від чого і називається Дмитріївською суботою.

Ця поминальна субота веде свій початок з 1380 р. після Куликівської битви. Свята Православна Церква разом зі своїм народом відчувала на собі численні біди та скорботи від монголо-татарського іга. Тоді Великий князь Дмитрій Донський з благословення преподобного Сергія Радонежського повів за собою роздрібнений народ і вступив у бій з військом хана Мамая, в результаті чого переміг його. Однак перемога далася дуже великою ціною, адже майже половина всіх правосланих вояків полягла на полі бою. Повернувшись з перемогою, князь Дмитрій пішов у храм і після поминального богослужіння заповів звершувати таку молитву за померлих вояків кожного року. В майбутньому в цей день почали поминати не тільки воїнів, а й усіх померлих православних християн.

Варто зауважити, що наша людська природа iнстинктивно сторониться смертi. Ми всi так її боїмося, що намагаємося про неї взагалі не думати. Вона, як кошмар, отруює нам усю радiсть життя, руйнує всi нашi життєвi плани. Нас до безтями лякає темна холодна могила. Проте церква заспокоює нас і навчає, що смерть – це не трагічний кінець всього, це не кінець нашого свідомого буття, смерть – це лишень перехід від життя земного до життя вічного. І якщо земне життя пропонує нам безліч різних доріг, ми можемо обирати все, що нам заманеться: професію, місце проживання, свою другу половинку, то в майбутньому всього цього не буде.

Там є лишень дві альтернативи: або з Богом у раю, або з грішниками у пеклі. Саме наші відносини з Творцем та Церквою Христовою на землі і визначають нашу участь у вічності. Тому роздуми про нашу смертність не повинні викликати страх чи відчай, а, навпаки, мають змусити нас зупинитися і задуматися над метою та значенням життя.

Розуміння нашої смертності може виступити як каталізатор для усвідомлення кінцевості життя та його цінності. Це спонукатиме нас максимально використовувати час, який нам подаровано, шукати щось більше, ніж миттєві насолоди цього світу, цінувати кожну секунду, проведену зі своїми близькими і рідними, бути більш пильними та уважними до наших гріхів і пристрастей, які ми зазвичай не контролюємо.

Земне життя – це скарб, який нам даний лише на певний час, і ми не завжди до кінця усвідомлюємо, наскільки ж мало часу нам відведено на землі. У Біблії написано: «Дні віку нашого — сімдесят літ, а як при силі — вісімдесят літ, і найкраща пора їх — труд і хвороби: час швидко минає, і ми зникаємо» (Пс. 89:10). Що вартує ця коротка мить перед лицем невблаганної вічності? Але і за ці короткі миті життя ми можемо зробити чимало добрих справ, сказати багато добрих слів, послужити справі спасіння не тільки особисто себе, а й інших людей своєю любов’ю і своїми молитвами. Адже молитва Церкви простягається не тільки на живих, а й померлих.

У Євангелії від Луки читаємо: «Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі» (Лк. 20: 38). Тому православний християнин не повинен боятися тієї смерті, котра відділяє душу від тіла, а боятися тієї смерті, що відділяє душу людини від Бога. Господь дарував нам земне тимчасове життя для того, щоб ми змогли підготуватися до життя вічного.

Для кожного християнина мало піклуватися і дбати про спасіння лише своєї душі, ми повинні дбати також і про спасіння душ наших померлих близьких, друзів, всіх тих, хто нам дорогий і не байдужий. Адже молитва за померлих – це наше спілкування з ними, це спосіб вшанувати їх пам’ять та прояв нашої любові, нашої вдячності за ті миті, котрі ми провели разом. Ми згадуємо їх життя, їх доброту, сміх та любов, а наші молитви служать подякою за все те добро, що вони подарували нам при житті. Наші молитви – це молитви перед Богом за прояв Його безмежного милосердя, справедливості, любові і благодаті по відношенню до тих, хто відійшов від нас. Також ці молитви поєднані з надією на їхнє майбутнє воскресіння і єднання з Богом у вічній славі. Як пише апостол Павло, «Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть» (1 Кор. 15:22).

Зрештою, дорогі брати та сестри, молитва за померлих у православ’ї – це подорож нашої віри, надії і любові. Ця подорож нагадує нам про нашу залежність від Бога, нашу надію на воскресіння і обов’язок молитися один за одного, а особливо за тих, кого уже немає поруч з нами. І коли ми збираємось разом у наших храмах, щоб молитовно згадати наших близьких, рідних, друзів та знайомих, давайте не будемо наповнювати наші серця лишень смутком та гіркотою розлуки. Давайте будемо пам’ятати, що це не кінець їхнього земного життя, а це лишень початок їх вічного життя з Небесним Отцем, життя сповненого досконалої радості, світла, миру та любові.

Тож нехай сьогоднішнє поминальне богослужіння принесе нам утіху, а душі померлих нехай віднайдуть вічний спокій та спасіння в обіймах нашого люблячого Отця. Амінь.

Ієрей Олександр Іваничко

(Рожищенський благочинний округ)

Вас може зацікавити

14 липня 2021 року – календар з повчанням

Редактор Головний

Церква вшановує кончину преподобного Сергія Радонезького

Редактор Головний

20 липня 2021 року – календар з повчанням

Редактор Головний