В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри! Сьогодні ми зробили перший крок на довгій дорозі святої Чотиридесятниці. Піст – весна для душі, найсприятливіший час для спасіння, час вдосконалення та переосмислення прожитого життя і вчинків. Тому в дні Великого посту ми насамперед повинні піднести подяку Богові за Його милосердя і бажання для кожного з нас спасіння, за сприятливий час, коли ми маємо можливість возносити молитви і щире покаяння у вчинених гріхах.
Дні святого посту даються нам для дуже важливої мети – щоб ми могли очистити свої душі від гріха і стали спроможними прийняти Господа. Ми маємо якомога більше трудитися над своєю душею, щоб кожен день посту не пройшов даремно, а став сходинкою, яка наближає нас до Царства Божого.
Гріх – це іржа, яка роз’їдає людину зсередини, тож якщо з нею не боротися, а тим більше ставити її нормою життя, вона руйнує людину як особистість. Звичайно, що немає людини, яка жила і не згрішила, але ми не повинні впадати у відчай, тому що Бог є Любов, і на кожен гріх можемо отримати прощення, якщо покаємося.
Природа покаяння полягає не тільки в усвідомленні гріха, природа покаяння полягає в тому, щоб людина зрозуміла, що гріх як зло, є неприродним, невластивим для людини. Гріх – це як небуття і воно присутнє тільки там, де немає буття.
Тому ми повинні працювати над собою, постити і молитися. Церква і пропонує ці святі дні посту як час для покаяння, час духовного відродження і оновлення, адже «як неможливо, щоб вогонь горів у воді, так неможливе і покаяння без посту», – промовляє святий Іоан Златоуст.
Для того, щоб задати нам покаянний тон на піст, Церква і пропонує нам в перші чотири дні Великого посту частинами канон преподобного Андрія Критського, як приклад істинного покаяння.
Вслухаючись у слова покаянного канону, ми повинні бачити себе, повинні звертати слова канону до власної душі. Уважно слухаючи, відчуємо, як поступово один за одним розкриваються наші гріхи, відчуємо, яка глибина і трагедія існує в наших стосунках з Богом.
Бачачи духовне падіння і мерзенність гріхів, преподобний Андрій звертається до своєї, а одночасно і нашої душі словами: «Душе моя, душе моя, встань, чому ти спиш? Кінець наближається…» (кондак великого Покаяного канону). Цими словами звернімося і ми до своєї приспаної душі і докладімо зусиль, щоб розбудити її від тяжкого гріховного сну. Адже у взаєминах із Богом ми не можемо бути нейтральними, не можемо стояти на місці. Тому кожен день або наближає нас до Бога, або віддаляє від Нього і, відповідно, веде або до спасіння, або до загибелі.
І тому, дорогі брати і сестри, в ці спасительні дні Великого посту, коли кожен з нас чекає зустрічі з Христом Воскреслим, ми повинні намагатися стати хоч трошки кращими. Ми повинні боротися з гріхами, бо вони закривають від нас Бога. Будемо знаходити можливість частіше підходити до таїнств – Сповіді та Святого Причастя, щоб наблизити себе до праведного життя. Амінь.
прот. Назарій Філіпович,
настоятель Свято-Миколаївської парафії с. Скобелка
(Горохівський благочинний округ)
