Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
З прочитаного Євангелія ми чуємо, що Ісус Христос виконує четверту заповідь Божу: “Шість днів трудись і роби в них всі діла твої, а день сьомий – субота (для нас це неділя) – Господу Богу Твоєму”.
Господь з апостолами відвідує храми (синагоги) щосуботи. Народ єврейський за часів Христа збирався в синагозі тричі на тиждень – понеділок, четвер і субота, але субота залишалася особливим днем. Зібрання розпочиналося молитвою. Шеліах – це священнослужитель, якому випала черга священнодіяти, ставав перед ковчегом з Біблією. Після виголошення певних молитов він виймав з священного ковчегу один зі сторінок священного письма і подавав його читцю, якого призначав начальником синагоги (архісинагог). Читання уривку виголошувалося на підвищеному місці і складалося з семи частин. Прочитавши одну частину, читець зупинявся і тлумачив вірш. Після тлумачення усіх семи частин свиток клали на місце. Архісинагог запрошував когось з присутніх для повчання, після чого читались молитви і зібрання закінчувалося виголошенням останньої молитви, яка називалася каддаш.
Текст цієї молитви звучить так: “Нехай святиться і славословиться Твоє славне Ім’я у всьому світі, котре воно створило зі свого благовоління; Нехай розповсюджується Його царство на усіх людей; Нехай поспішить Його викуплення; Нехай поспішить Його Месія спасти своїх людей у дні нашого життя і у всіх дні Ізраїлю швидко”. У суботній день такий порядок богослужіння проходив тричі за день.
Під час такого богослужіння Ісус Христос навчав в одній із синагог. “Там була жінка, що не мала духа немочі, років вісімнадцяти. Вона була зігнута і ніяк не могла випрямитися” (Лк. 13,11). У цій недузі жінка ніколи не могла милуватися небом, що можемо ми з вами, ніколи не могла подивитися на обличчя того, з ким розмовляла, а лише на його ноги. Прямуючи будь-куди, їй потрібно було притискати руки, бо інакше вона могла поранитися камінням, яке лежало під ногами.
Зі Святого Євангелія ми дізнаємося, що ця жінка, попри всі труднощі, незручності, внутрішні переживання, сум та відчуття сорому самої себе, бо ж вона не така, як інші здорові люди, у суботній – сьомий день посвячує себе Богу і приходить до храму. Вона терпеливо несе свій хрест і виконує заповідь Божу “…а сьомий день Господу Богу Твоєму” (Вих. 5:6-21). Її “зв’язав сатана ось уже вісімнадцять років…” (Лк. 13,16), а вона з надією та вірою приходить у дім Божий. А Господь каже своїм батькам – Іосифу обручнику та Пресвятій Богородиці – коли вони його шукали: “Навіщо вам було мене шукати? Хіба ви не знали, що Мені повинно бути в тому, що належить Отцю Моєму?” (Лк.2, 29).
Таким чином Господь запевняє нас, що кожен раз, коли ми заходимо у храм, то заходимо у дім Господній. Тому і чекати недільного дня ми повинні з нетерпінням та благоговінням. Приходити до храму з радістю і трепетом від зустрічі з Богом. Тому в цей вибраний Богом день Господь особливо дивиться на тих, хто приходить у Дім Божий і вислуховує їх прохання. “Ісус, побачивши її (жінку), покликав і сказав їй: Жінко, ти визволена від твоєї недуги!” (Лк. 13,12) Так і нас Господь бачить, коли стоїмо у храмі недільного дня. “І поклав на неї руки, і вона зараз же випрямилася та почала славити Бога” (Лк. 13,13). І ми, коли виходимо з храму Божого, виходимо втішені, заспокоєні, прославляючи Бога.
Тому з особливими стараннями завжди ходімо в Дім Божий кожної неділі, кожного святкового дня. Бо коли б не прийшли до храму, ми завжди сподобимося милості Божої. Амінь.
свящ. Володимир Гринюк,
настоятель Свято-Катеринівського храму, с. Великий Омеляник
