Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь
Дорогі браття і сестри у Христі! Сьогодні ми з вами святкуємо одне з двунадесятих, великих церковних свят – Преображення Господа і Бога і Спаса нашого Іісуса Христа. Так, саме так звучить по церковному це свято. І буде помилкою називати його “яблучним спасом”. І дуже соромно та гірко, коли християни вітають один одного саме з “яблучним спасом”. Відбувається несвідома профанація ( від лат. Позбавлення святості – зневажливе, нешанобливе ставлення до чого–небудь загальновизнаного, неуцьке перекручування, опоганення) свята і події, яка сталася в далекі минулі часи на одній горі.
Невже про нас, християн з тисячолітньою історією, звучать ці слова апостола Павла: “Однак, браття, я не міг говорити до вас як до духовних, але як до тілесних, як до немовлят у Христі. Я годував вас молоком, а не твердою їжею, тому що ви не могли їсти, та й тепер ще не можете, бо ви ще тілесні” ( 1 Кор. 3. 1-2) Хочу вірити, що це більше винятки, ніж правило.
Я не буду вам переповідати цю Євангельську історію про свято, яку ви сьогодні почуєте у храмах, або ж можете прочитати на сторінках Євангелія ( Лк.9.28-36, Мф 17.10-19, Мр 9.2-9), а зверну вашу увагу на декілька аспектів неправильного або ж правильного святкування цього величного і дійсно радісного свята.
За майже 16 років свого служіння на приході я помітив, що люди дуже люблять приходити до церкви на свята, де потрібно щось освятити ( Водохреща, Стрітення, Пасха, Трійця, Маковеїв, Преображення). В більшості недільних днів чи постових служб їх у храмі нема. Напрошується висновок, що вони приходять до храму не до Творця, але заради творіння Його. Не Христос став наріжним каменем їхнього життя. І мені щиро шкода таких людей. Бо ніби і до храму приходять, але основне в Богослужінні від них утікає. Вони не мають тієї справжньої непідробної радості, яку мають ті християни, які можуть сказати з апостолом “бо для мене життя – то Христос” ( Філ.1.21), “Господи добре нам тут бути” ( Мф. 17.4) Адже основною і найбільшою причиною приходу до храму має бути слухання слова Божого, славослів’я Бога і єднання з ним у таїнстві Святого причастя. І так поступово людина приходить до свого преображення, освітлює свою душу світлом Христовим від темряви гріха, наповнюється радістю.
Спаситель не тільки сам був світлом для світу (Іоан. 9.5), але і нас закликає світити перед людьми добрими вчинками “Тож нехай сяє ваше світло перед людьми, щоб вони побачили ваші добрі діла й прославили Отця вашого, Який на небесах“. Сьогодні ми можемо чинно ходити до храму на свята, які були названі вище, принести гарно вбраний кошик з продуктами на освячення. Але без внутрішнього преображення, без бажання змінити себе для Христа, віддати себе в послух Йому, ніякої користі від цих освячень не буде.
І навпаки, для того християнина, який готує себе насамперед до молитви, до Причастя, освячення кошиків займає далеко не перші місця на Богослужінні. Його наповнює вдячність Господу за ті плоди, якими Господь його наділив за працю. Ще в перші часи життя людей на землі, вони приносили Богу найкраще зі своїх плодів ( Буття 4.3-4). А як ми можемо принести Богові жертву від своїх плодів? Наприклад, освятили мед, і одну баночку дали бідній людині, або ж завезли частину плодів на сиротинець чи у монастир. Але це стосується тих, хто сам вирощує ці плоди. Люди у місті здебільшого купують продукти на освячення, але і вони мають можливість поділитися ними з іншими, аби було бажання.
Я ж щиросердечно вітаю вас, дорогі браття і сестри, з святом Преображення Господнього. Хай Фаворське світло освітлює наші душі і пронизує наше життя. Щоб ми, запалені цим Світлом Божої любові, могли світити перед людьми. Пам’ятаймо слова, які сказав Бог Отець на горі: “Це Син Мій Улюблений, в якому моє благовоління. Його слухайте” (Мф.17.5)
Прот. Валерій Кравчук
с. Гораймівка
(Колківське благочиння)