Євангельське читання розповідає нам про два чуда Христа: воскресіння дочки Іаіра та зцілення жінки, яка дванадцять років страждала від кровотечі і ніде не могла знайти допомоги. Ці два випадки мають як певні спільності, так і відмінності, але віра в Христа, в Його можливість сотворити чудо грає вирішальну роль в обох випадках.
Жінці, яка самовільно підійшла до Господа, вірячи, що доторкнувшись хоча б до країв Його одягу, вона зцілиться. Христос говорить: «Дочко, твоя віра спасла тебе, іди з миром». Іаіра, якому слуги щойно переказали, що його дочка померла, Господь переконує: «Не бійся, лише віруй, і вона буде спасенна».
Отож, обов’язковість віри є якраз спільним елементом цих двох зцілень.
Христос неодноразово наголошував на важливості віри для того, аби чудо відбулось. Сліпців, які просили його про зцілення, Він запитує: «Чи вірите ви, що я можу зробити це?» ( Мат 9:28). Коли учні не змогли вигнати демона з молодого юнака і запитали Христа про причини їхньої поразки, Він відповів: «Через ваше невір’я. Бо правдиво кажу вам: коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: Перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого!» (Матв.17:20). Та й в інших багатьох місцях Євангелії наголошується про важливість віри для звершення чуда.
Щоб зробити будь що – чи то щось побудувати, або виготовити, чи виростити – ми прикладаємо наші природні сили, якими нагородив нас Господь. Але щоб зробити щось надприродне, ми мусимо прикласти надприродну силу, і саме віра виступає як таке зусилля.
Отож, віра – це надприродна сила, дарована нам Богом, для того, щоб через неї ми могли зустрітись зі своїм Творцем. Вона має бути саме вірою у Бога, а не у чудо саме по собі. Багато хто саме тут робить помилку, думаючи: «Якщо я буду вірити в диво, в те, що воно має відбутись, то воно обов’язково станеться». У що вірив Іаір, коли запрошував Христа до себе зцілити свою доньку? У диво, чи в особу Того, Кого він запрошував, Який може і має силу зробити це диво? – У Христа. У кого вірила кровоточива жінка, коли торкалась країв одягу Господа? У Христа, у Його силу і святість, яка присутня у Ньому і всьому, чого Він торкається і що торкається Його. Саме така віра і здатна робити дива. І саме це є спільним у цих випадках.
Які ж відмінності ми знаходимо тут?
Потрібно сказати, що віра жінки і віра начальника синагоги різнилась своєю силою. Якщо для жінки було достатньо доторкнутись до одягу Господа, то Іаір вимагав Його присутності у своєму домі і покладання рук на свою хвору дочку. На його захист можемо сказати, що хвороба дочки була дуже серйозною, а стан складним (як ми знаємо, вона згодом померла) – і хвилювання батька в цьому випадку, а також його сумніви частково виправдані. Саме через сумніви, які могли до кінця похитати віру цього чоловіка після того, як він отримав звістку про смерть своєї доньки, Христос, підтримуючи його, говорить: «Не бійся, лише віруй». Іаір боявся, що смерть стане перепоною для Господа.
Другу суттєву різницю ми знаходимо у характері персонажів цих чудес. Ми лише можемо уявити, яке терпіння проявив Іаір, коли Христос зупинився, щоб довідатись, хто ж Його торкнувся. Весь народ, який йшов за Христом, тиснув на Нього і питати про подібне здавалось даремно. «Для чого Вчитель заводить мову про це, коли моє маленьке дитя помирає і потрібно швидше йти до нього?» – міг думати він. Навіть апостоли вказали Христу на дивність Його поведінки. Але Іаір ні словом не показав свого нетерпіння! Він вимальовується як терпелива і чесна людина. Тоді як кровоточива жінка – навпаки: нетерпеливою і готовою порушувати закон заради свого зцілення. Адже за Мойсеєвим законодавством жінка мала бути ізольована від суспільства у часи її кровотечі. Люди, які торкались жінки, або яких торкалась вона і навіть ті, що торкались речей, яких вона торкалась, вважались оскверненими і мали провести обряд очищення.
У цьому випадку жінка йде на порушення старозавітного закону і сама протискується до Христа, щоб його торкнутись. Звичайно, вона торкається і людей, які оточували Господа. Власне, такий спосіб вона вибрала саме для того, щоб залишитись нерозкритою, щоб ніхто не дізнався, що вона – кровоточива і порушила закон. Тому вона тремтить, коли підходить до Христа після свого викриття – вона боялась покарання за своє свавілля.
Чому вона не дочекалась моменту, коли біля Господа буде менше народу, щоб пройти нікого не торкаючись. Чому вона відкрито не попросила Христа про зцілення? Напевно їй було соромно через свою хворобу і саме цей сором спонукав її на порушення закону, щоб приховати особливості свого стану. Сором часто спонукає людину на обман. Ми приховуємо свої погані вчинки від інших саме через нього. Але від Бога не приховаєш нічого. Він бачить наші серця і розуміє нас більше за нас самих. І Господь повертається до людини не для того, щоб осудити її, а щоб втішити і пробачити. Христос бачить віру жінки і говорить їй, що саме ця віра допомогла їй зцілитись. А останні Його слова: «Іди собі з миром» – це і є відповідь на невисловлене покаяння кровоточивої, яке Господь бачив у її серці. Це прощення її переступу.
З цього Євангелія можна зробити декілька висновків, які допоможуть нам на шляху нашого спасіння. По-перше, ми повинні виховувати у собі сильну віру, без якої не можливо догодити Богу, яка здатна робити чудеса в нашому житті. Віра виховується через «слухання», каже апостол Павел. Тому, чим більше ми слухаємо Слово Боже, самостійно читаємо Євангеліє та інші духовні книги, відвідуємо церкву і слухаємо проповіді священства, спілкуємось з достойними християнами про Бога, тим більше віра наша буде рости.
По-друге, ми повинні сторонитись страху, як емоції, яка може зменшити, а то й зовсім знищити нашу віру. Сором схожий на страх. Ми боїмось, що ж подумають люди про нас і це часто заважає нам прийти до Бога. Що подумають мої однолітки, коли я помолюсь перед їжею, коли я відмовлюсь від алкоголю через свою віру? Що подумають про мене в церкві, коли я вперше прийду туди і не буду знати, як правильно поводитись там? Що подумає про мене священник, коли дізнається про мій гріх? Подібні страхи можуть привести до відчаю, який унеможливлює віру, або до порушень заповідей Божих, що віддаляє нас від Творця. Тому християни покликані не боятись нікого і нічого, крім Бога. До нас сьогодні звернені слова Христа: «Не бійся, лише віруй». Амінь.
Прот. Роман Кравчук,
настоятель Свято- Різдво-Богородичного храму
с. Комарове Маневицького р-ну
(Старосільський благочинний округ)
