| Cедмиця 7-ма після П’ятидесятниці. Глас 5 | Посту немає. |
Собор Чернігівських святих (перехідне святкування в 1-шу суботу після 29 червня). Прп. Афанасія Афонського (1000). Мцц. Агнії (Анни) та Кирили (304). Прп. Лампада Іринопольського (Х). Знайдення чесних мощей прп. Сергія, ігумена Радонезького (1422). Cщмч. Геннадія Здоровцева пресвітера (1918). Прмцц. вел. кн. Єлисавети та інокині Варвари (Яковлєвої) (1918). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На літургії: – Апостол: Рим. 12:1-3 (зач. 108); Прп.: Гал. 5:22-6:2 (зач. 213). Євангеліє.: Мф. 10:37-11:1 (зач. 39); Прп.: Лк. 6:17-23 (зач. 24). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“Отож кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним” (Мф.10:32). Чи трудно визнати Господа? Ніякої немає трудності. Яка трудність сказати, коли потрібно, що Господь наш Іісус Христос єдинородний Син Божий і Бог, Який заради нас прийшов на землю, втілився від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною, був розіп’ятий, постраждав, похований, воскрес третього дня, зійшов на небеса і сидить праворуч Бога Отця, і знову прийде судити живих і мертвих, – послав Духа Святого на Св. апостолів, які силою Його влаштували на землі святу Церкву, що, навчаючи істини й освячуючи таїнствами, незаблудним шляхом веде всіх вірних чад своїх у Царство Небесне?
Усе це ми повторюємо щоразу, коли чуємо і читаємо Символ віри. Тож візьми ці істини, закарбуй їх у серці своєму, і будь готовий, не боячись жодного лиця людського, пред’явити, що так, а не інакше, треба вірити, щоб бути врятованим, готуючись разом потерпіти й те, що за це іноді дістанеться тобі. Закривай вуста вчителів брехні і хулителів християнства словом істини, – і отримаєш те, що обіцяно Господом. Ти визнаєш Його Богом і Спасителем перед людьми, а Він перед Богом-Отцем визнає, що ти вірний Його послідовник і сповідник.
“Хто приймає пророка в ім’я пророка, отримає нагороду пророка; і хто приймає праведника в ім’я праведника, отримає нагороду праведника” (Мф.10:41). Цим вирішуються всі непорозуміння при поданні милостині. Доброзичливість по відношенню до бідних майже завжди якщо не зупиняється, то значно скорочується питаннями: хто просить і куди піде подане? Господь каже таким: в якому сенсі приймеш ти того, хто просить, і допоможеш йому, в тому й нагорода тобі буде. Не на того, хто просить, дивись, а на свої при тому думки. Якими будуть ці останні, такою буде і ціна справи твоєї. Які ж думки мати про бідного, це визначається іншим словом: той, хто милує жебрака, позичає Богові, або “якщо ви зробили одному з них, то Мені зробили” (Мф.25:40). Отже, приймай всякого нужденного як Господа, і роби для Нього, що можеш зробити, з тією думкою, що робиш для Бога, і отримаєш винагороду не пророка тільки і праведника, але Господню.
“Ті, котрі Христові, плоть свою розп’яли з пристрастями й похотями” (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об’їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп’янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.
