1 C
Lutsk
Четвер, 23 Січень, 2020
Проповіді

Проповідь у день вшанування ікони, йменованої “Знамення”

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять одного з відомих чудотворних образів Пресвятої Богородиці. Він називається “Знамення”. За своєї іконографією ікона належить до найбільш древнього типу зображення Пречистої Богоматері “Оранта” або “та, що молиться”, з піднятими вгору руками та Богомладенцем, який сидить на руках. Такий спосіб зображення Пресвятої Богородиці трапляється ще в древньо-римських катакомбах, у яких перші християни в епоху гонінь підносили молитви до Бога і шанували Божу Матір. А ту назву, яку ми знаємо сьогодні, пов’язують з однією історичною подією, яка відбулася у XIІ столітті, але вже на території Древньої Русі.

У той період Руські землі були роздроблені на багато окремих князівств і лише формально вони становили одну країну. У дійсності ж, кожен окремий князь був повновладним господарем своєї території, а часто він міг бути не задоволений цим та зазіхати і на сусідні землі. Тому відбувалися безперервні міжусобні війни, лилась братовбивча кров. І ось одного разу Володимирсько-Суздальське князівство вирушило на Новгородське. Керував цим військом син благовірного князя Андрія Боголюбського. Військо загарбників було чисельнішим, то ж з легкістю підійшло до самих мурів м. Новгород. Містяни, не маючи ніякої змоги самотужки протистояти нападникам, звернулися за допомогою до Господа та Його Пречистої Матері. Місцевий архієрей Ілля побачив видіння, у якому йому дано було повеління взяти шанований образ Божої Матері, який знаходився у древньому Преображенському храмі, та пройти з ним хресним ходом стінами міста.

Новгородці мали надію не лише на Божественну допомогу, але і на те, що коли їхні співбраття-завойовники побачать Святий Образ, то засоромляться, змінять гнів на милість та мирними переговорами вирішать усі непорозуміння. Але побачивши Образ Божої Матері, серця нерозумних не лише не розм’якнули, але ще більш зачерствіли. Вони випустили хмару стріл у хресний хід. Одна з них потрапила в обличчя Богоматері – і звершилося чудо. З очей Божої Матері потекли сльози. І, як пише древній літописець, Вона повернула Своє обличчя від суздальців, які наступали, у сторону новгородців. У цю мить суздальців полонив невимовний жах, душа їх прийшла в глибокий трепет, руки опустились. Вони не в силі були протистояти тим, над ким, здавалося б, хотіли святкувати перемогу. Підкріплені Божественним явленням, новгородці вийшли з міста та з легкістю перемогли своїх противників. У пам’ять про це дивне визволення і було встановлено святкування на честь ікони Божої Матері “Знамення”.

Але виникають питання: чому це святкування не залишилося особистим та місцевим святом новгородської землі? Чому в глибоку давнину святкування розповсюдилося далеко за межі цього краю? І чому ті ж суздальці вже дуже швидко почали шанувати той Образ, від якого зазнали поразки?

У цьому і полягає природа чудес. Господь здійснює чудеса не з тією метою, щоб вразити нашу уяву та вкотре засвідчити Свою Всемогутність. Господь поводиться з нами, як люблячий Батько за малими дітьми, тобто, здійснює все, що буде нам на користь. І цього разу корисно було, щоб суздальці через явне видиме чудо прийшли до стану покути сердечної, покаялися у своїй жорстокості і у відношенні до людей, і у відношенні до Бога та Його Святинь. Як бачимо, ця мета була досягнута. Суздальці прийшли у цей стан покаяння. Через це і чудо звершилося, бо Господь бачив можливість жорстоких людей повернутися до покаяння.

Пресвята Богородиця, зображена на іконі “Знамення”, простягає Свої руки до неба. Вона молиться не лише за новгородців, але за кожного, хто звертається до Її святих молитов.

“Заступнице усердна”, – називаємо ми Божу Матір. Дійсно, Вона – Матір не тільки Бога, але і кожної людини, яка з вірою звертається за Її допомогою. Але для того, щоб ця поміч з’явилася у нашому житті, потрібно прикласти зусиль і нам. Покаяння, покута серця, що проявили свого часу суздальці. Ці речі повинні перебувати у нашому серці, яке має бути живим для Бога. А ознака життя – це біль за свої гріхи. Серце, яке переживає за свою нечистоту, є живим для Бога. А хто задовольняє себе, кажучи, що немає у чому ніби і каятися, той перебуває у стані “фарисейського пофарбованого гробу”.

Тож нехай Господь молитвами Пресвятої Богородиці, усердної Заступниці за весь людський рід, Своєю благодаттю утверджує нас у дусі покути та покаяння. А, як йдеться у слові Божому, “Господь серця розкаяного та смиренного не принизить”, але подасть йому молитвами Божої Матері всілякі блага і на землі, і на небі. Амінь.

ієрей Богдан Гринюк,

настоятель храму на честь святих мучеників Адріана і Наталії, с. Забороль. 

Вас може зацікавити

Чи варто православній людині звертатися до психолога

prvadmin

Проповідь у день вшанування Іверської ікони Божої Матері

Проповідь у день пам’яті Вмч. Димитрія Солунського