1 C
Lutsk
Четвер, 23 Січень, 2020
Проповіді

Проповідь у день пам’яті архідиякона Стефана

Христос рождається!!!

Дорогі брати та сестри! Ось і настали довгоочікувані святки, святі дні. Всевишній Бог Творець неба і землі народився як звичайна людина для того, щоб врятувати всіх людей і відкрити їм двері Царства Небесного.

Хто ж може увійти в Царство Небесне? Кожна людина, кожен, хто прийняв благу звістку про Христа й увірував в Нього всім серцем. Одним з таких людей був святий первомученик та архідиякон Стефан, пам’ять якого сьогодні свята Православна Церква згадує. Первомучеником його називають тому, що він одним з перших віддав життя своє за віру Христову, прийняв мученицький вінець.

Після Вознесіння Господа на небо і зішестя Духа Святого на апостолів церква Христова швидко розповсюджувалась, все більше і більше людей навертались у віру християнську. Серед них були і такі, яким потрібна була особлива турбота й увага. Це жебраки, хворі, сироти, вдови, звичайно, апостолам потрібні були помічники, і ось вирішено було вибрати з усіх християн, сім найдостойніших.

«І угодна була ця пропозиція всьому зібранню; і вибрали Стефана, мужа, сповненого віри і Духа Святого, і Филипа, і Прохора, і Никонора, і Тимона, і Пармена, і Николая антиохійця, наверненого з язичників» ( Діян. 6,5 ). Серед семи обраних дияконів найстаршим був Стефан. У Стефана був особливий дар, дар проповідувати. Крім дару слова, святий Стефан мав ще міцну віру, таку міцну, що міг навіть ім’ям Ісуса Христа творити чудеса. Звичайно фарисеї стали йому заздрити.

Одного разу вони знайшли лжесвідків, які заявили перед усім народом, що ця людина виступає проти Бога. Стефана закликали на допит в сінедреон (рада законників та фарисеїв). І ось святий Стефан стоїть перед суддями, злякався він? Ні, аж не скільки. Щоб захистити свою віру, Стефан вимовляє палку промову. «Говорив перед царями і не соромився» ( Пс.118:46 ). Слухаючи його, весь сінедреон від гніву і злоби скреготав зубами, але все яскравіше  звучав голос Стефана, «дивлячись на нього, бачили лице його, як лице Ангела» ( Діян.6,15 ). Під час виголошення Стефан підняв голос до неба, де з’явився Сам Христос, в радості і трепеті святий Стефан вигукнув: «ось, я бачу небеса, що розкрились, і Сина Людського, Який стоїть праворуч  Бога »( Діян. 7, 56 ).

Іудеї вже не могли стримати люті з гучними криками, вони кинулися на Стефана, схопили його і потягли за місто, а там почали кидати в його камені. «Господи Ісусе! прийми дух мій. Не вміни їм гріха цього» ( Діян.7,59-60 ), – молився святий архідиякон. І з цими словами на вустах віддав душу Богові. Так архідиякон Стефан став першим мучеником за Христа.

Дорогі браття і сестри! Архідиякон Стефан був людиною ревносного слова. Його ревносне слово полягало в силі власного переконання. Це переконання було засновано на глибокому знанні ним Священного писання, про що ми знаємо тепер з діяння святих апостолів, коли читаємо розповідь про сповідницьку смерть архідиякона Стефана. Його глибока віра була затверджена на власних правилах і принципах. Він ніколи не відступав від того, про що проповідував, він ніколи не зраджував слова Того, Чиє слово чув, він чув слово Христове, ніколи не зраджував його в собі, і ніколи не зраджував його через своє власне життя. Його власне життя було відкритим Євангелієм, проповіддю. Багато слухали ці слова, і, слухаючи, не тільки дивувались сказаним, але, передусім,  надихались прикладом самого Архідиякона Стефана. Це викликало роздратування і у тих, хто ненавидів проповідь про Христа. Архідиякона схопили, як чули із сьогоднішнього благовістя, і піддали жорстокому звинуваченню, основа якого полягала в лжесвідченні і брехні. Архідиякон  Стефан не відповідав своїм кривдникам на їх помилкові свідчення, він не виправдовував самого себе, а скористався можливістю говорити слово, щоб проповідувати Христа. Це викликало жорстоку ненависть у тих, хто був покликаний і повинен був судити праведно, але проповідь про Христа у помилкових суддів викликала таку лють і ненависть, що, вивівши за місто, вони почали побивати архідиякона Стефана камінням.

Господи! не вміни їм гріха цього ( Діян. 7,60 ). Молився слуга Господній перед самою своєю кончиною. А перед цим сподобився бачити самого  Спасителя Христа, і цією радістю, яку він побачив, поділився з оточуючими, але ніхто не розділив її. Навпаки – ненависть і озлоблення, затьмарення розуму і серця в ще більшу лють привели людей.

Возлюбленні у Господі дорогі брати і сестри! Ми бачимо яскравий приклад людини, яка на лють не відповідає образою, на біль не відповідає прокляттям, на ненависть не відповідає цим самим, а навпаки – навіть до останнього свого подиху, архідиякон Стефан молить Господа пробачити тих, хто ненавидить його і побиває його. Він не виправдовує себе, а виправдовує інших, в цьому і є сила справжньої віри в Христа. Шукати виправдання не собі, а шукати виправдання іншим, тим, хто поруч з нами.

Цей приклад сили віри і виправдання іншим в молитві явив первомученик архідиякон Стефан, пам’ять якого сьогодні ми святкуємо. Святкуємо для того, щоб навчитись в його особі тому, який приклад він залишив нам. Молитись про тих, хто кривдить, проклинає, ображає нас, і своєю правдою для них проявляти нашу про них молитву.

Будемо дорогі браття та сестри пам’ятати слова Спасителя: «І не бійтесь тих, що вбивають тіло, а душі не можуть убити» ( Мф.10,28 ). Старатись наслідувати взірцевий приклад угодника Божого, ревної по Бозі віри, яку він нам явив. Ім’я Стефан означає вінець, і святий первомученик Стефан виправдав своє ім’я, нетлінний вінець отримав він в царстві нашого Господа, нині народженного і славимого по всій землі.

Усіх Вас, дорогі брати та сестри, вітаю з великим святом народження Богомладенця Христа, нехай новонароджений Іісус благословляє усіх нас і дарує все найкраще.

Христос рождається!!!

Славімо Його!!!

прот. Петро Філіпович,

настоятель Свято-Михалівського храму с. Дерно 

(Ківерцівське благочиння)   

Вас може зацікавити

Проповідь у день пам’яті Собору Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних

Ми не навчали дітей найважливішому, – митрополит Афанасій Лимасольський

Проповідь у неділю 28-у після П’ятидесятниці, святих праотців