2.9 C
Lutsk
Вівторок, 10 Грудень, 2019
Проповіді

Проповідь у 24-у неділю після П’ятидесятниці

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Кожен день Господь зі сторінок Євангелія звертається до нас, подібно люблячим батькам, та застерігає нас від небезпеки.

Сьогоднішня притча «Про багача», який стикнувся з проблемою, куди зібрати новий врожай. Він вирішив побудувати сховища, збільшити їх, зібрати туди весь хліб і все добро, а після завершення роботи сказати собі: «Душе моя, маєш багато ти благ на багато років. Спочивай, їж, пий, веселись!» (Лк. 12. 16-21).

Завершується притча попередженням про раптову смерть і запитанням: «Кому все це буде?» Так буває з тим, хто збирає скарби для себе, а не в Бога багатіє.

Притча ця, я думаю, по-особливому близька нашому серцю. На людину звалилася велика удача. Багач з цієї притчі дещо схожий на багача з притчі «Про багача та Лазаря». Там теж інтерес був тільки один у людини – «їсти, пити і веселитися». Можливо, в цьому він бачив сенс життя, а досягнувши необхідного, просто реалізував те, про що завжди мріяв. Це люди, у яких все є – і навіть з надлишком. Їм вистачає, вони задоволені. Власне, це і є багатство. Багатство, як і щастя,  вислизаюча категорія. Про це говорили древні філософи, говорить і святий Златоуст. Він, до слова, говорив: «Бідний той, кому не вистачає! Якщо тобі мало чи ти страждаєш від того, що тобі не вистачає чогось, то ти – «бідний».

Бувають такі часи, коли гроші чи карточки перестають працювати, а справжнім багатством є склянка молока. Бувають такі часи. Ми їх не чекаємо, не кличемо і не хочемо. Ми з вами підпадаємо під таку категорію віртуальних багачів, в яких є загалом все, що потрібно. Якщо б наша жінка сьогодні зустрілася з Христом «біля криниці», як самарянка, то у неї з Господом розмова не склалася б.

Жінка просила: «Дай мені воду, щоб я сюди не ходила». А Христос відповів: «Знала б ти, жінко, хто з тобою розмовляє. Я б дав тобі джерело води, щоб ти з нього пила все життя і була б сита». Вона думала про криницю; вона, бідна, щоб прати одяг та готувати їжу, повинна була щодня ходити з коромислом, чи просто в руках тягнути відра по кілька разів на день до криниці. А «сьогоднішня» жінка? У неї б з Христом такого діалогу не вийшло, тому що … Христос їй: «Я дам тоді воду!», а вона б Йому на це відповіла: «У мене є вода вдома. Я до криниці не ходжу. У мене вдома є пральна машина. У мене вдома є посудомийна машина. У мене є в крані гаряча вода…»

Сучасна жінка з Христом і не зустрілася б, сучасні жінки – це багачки. Сьогодні при нашому комфорті ми – справжні багачі. За рівнем комфорту захищеності та користуванням різними благами ми є унікальним явищем в історії світу. У 50-х роках Ерих Фромм (американський соціолог, психолог та філософ) говорив, що «ми досягнули пікового стану комфорту людей». Персональний автомобіль, особистий комп’ютер, відпустка щороку, можливість перелетів… Такого не було ні у кого і ніколи. «І ось сьогодні, – говорить він, – починаються нові невідомі проблеми, з якими людство ще не стикалося». Коли люди жили бідно, проблеми були зрозумілими. Хочеться холодному зігрітися, голодному поїсти…

Нам потрібно зрозуміти, як по-Божому жити, перебуваючи в комфортних умовах.

Нам буває і мало, і не вистачає, і ми нарікаємо. Ще і заздримо. Це вже питання зіпсованого серця. Грішнику ніколи не буває добре. Скільки б грішнику не дай, йому завжди мало, йому завжди погано. Це через те, що ми – зіпсовані люди. У нас зіпсоване, гниле серце, яке потрібно зцілити. Христос саме і прийшов для того, що зцілити серце.

Сьогодні ми читаємо в Євангеліє, власне, у цій притчі. Зауважте, єдиною протидією проти земних інтересів заможної людини (за притчею Христовою) є страх смерті. Як зцілити людину? Як дати людині духовні виміри земного життя? Що їй сказати? Куди її вести? Згідно притчі Євангельської, людині потрібно нагадати про смерть. Думка про смерть, мабуть, має найрадикальнішу силу щодо людини, у якої все є і якій більше нічого не потрібно, яка має такі конкретні відчутні земні втіхи. Вони їй доступні, тому ця людина і щаслива.

У псалмах написало, що безумець сказав: «Бога нема!» (Пс. 13). Щоб таке сказати, треба бути дійсно безумним. Щоб так жити, ніби Його нема, потрібно бути безумним! Щоб думати, що щастя тільки в успіху земного буття, потрібно теж бути безумним, тобто, нерозумним. А нерозумний – це хто? Це той, хто не має вищого плану буття.

Потрібно мати щось більше за межами того, що можна з’їсти. Якщо щастя можна покласти в кишеню, з’їсти чи на хліб намазати, на себе одягнути, а більшого щастя за це немає, ні, тоді це все. Ось тоді Господь і говорить: «Безумний (нерозумний) у ніч цю в тебе душу візьмуть».

У нашому технологічному світі людей тиснуть колеса, б’є електрострум, люди помирають на виробництві… Добре мати атомну електростанцію, яка обігріває цілий регіон, але погано, коли на ній трапляється аварія – тоді гине все регіон. Потяги… Літаки…. Це комфортно і добре. Але це і небезпечно. Раптовість смерті є ще страшнішою, ніж сама смерть. Ви зауважте, що Церква нам говорить, на кожному богослужінні – вечірній чи літургії – коли чуємо такі слова:  Християнського кінця життя нашого, безболісного, щоб не було соромно, мирної та доброї відповіді на Страшному Суді Христовім просимо.

Ми просимо. Ми знаємо, що будемо помирати. Безболісно хочу померти. Тихо Богу душу віддати, так, ніби одяг з себе зняти. І щоб там, на Страшному суді, Господь сказав: «Добре, добрий і вірний рабе, ввійди у радість Господа Твого» (Мф. 25. 21). Ми про це просимо постійно, точніше, не ми просимо, а Церква вклала в уста прохання. Тому що ми не знаємо своєї смерті і повинні заздалегідь потурбуватися про неї.

У людині здебільшого добре виходить те, про що вона турбується заздалегідь. Кудись їдемо ми, їдемо і бронюємо готель, дізнаємося карту міста, дізнаємося, хто нас зустріне… Тобто, ми готуємося до будь-яких речей.

У нас є загальна дорога, про яку теж потрібно потурбуватися. Нерозумного зустріне раптова смерть, найстрашніше у якій – це відсутність покаяння.

Що таке «у Бога багатіти»? Свт. Василій Великий говорить: «Є – «я», є – «моє» і є – «у мене». Ось припустимо, говорить він: Одяг мій, взуття, плащ, книги – це – «у мене». Це навіть не «моє», Тому що, коли я помру, це буде чиєсь. Це просто зараз «у мене». «Моє» – це тіло.

Ця притча говорить нам про те, що ми повинні щодня і щогодини перевіряти свою душу – яке у ній багатство і чи є у ній хоч якесь багатство? Якщо в душі людській є любов, милосердя, співчуття, добре ставлення до інших та віра у Бога, то це найцінніше багатство, тому що тільки це багатство залишається з людиною.

Будемо просити у Спасителя світу Господа нашого Ісуса Христа пам’ятати, яким є головне багатство, будемо просити Духа Святого, щоб Він жив у серцях наших, наставляв нас на шлях спасіння і щоб ми завжди пам’ятали, що у будь-який момент для нас може настати зустріч з Господом. Амінь.

ієромонах Ілля (Вишневський), 

клірик Свято-Миколаївського храму, м. Луцьк 

Вас може зацікавити

Проповідь у день пам’яті Вмч. Димитрія Солунського

Блаженніший: У часи духовної боротьби ми повинні пам’ятати, що маємо велику заступницю і помічницю – Пресвяту Діву Марію

Основи православ’я

prvadmin