Деякі з християн приховують на сповіді свої гріхи. Одні приховують їх через помилковий сором, інші – через помилковий страх, треті – через невір’я, четверті – через незнання і т.д. Чи добре так роблять ці люди? Ні, браття, знайте, що дуже погано: бо вони, приховуючи свої гріхи, брешуть перед Самим Господом, гріхи свої після сповіді подвоюють та радість приносять дияволу. Розглянемо все детальніше.
Хто приймає сповідь нашу – священник, який сповідає, чи Господь? Звичайно, Господь, як про це в церковному повчанні від духівника й ідеться: “се, чадо, Христос невидимо стоит, приемля исповедание твое“. Значить, справді брешуть перед Господом ті, хто приховує на сповіді свої гріхи. І гріхи свої подвоюють ті, хто приховує їх на сповіді. “Аще ли что скрыете от Мене, – говорить духівник тим, хто кається, – сугуб грех имате”. І ті, хто приховують на сповіді гріхи свої, зрештою, радість приносять і дияволу. У повчанні церковному перед Хрещенням Господнім сказано: “не таим, братие, согрешении наших, но, исповедавшеся (пред) духовным отцом, покаемся о них чистым исповеданием. Аше бо утаим зде, то радость творим большую неприязни, т.е. дьяволу”.
Отож, браття, у всіх відношеннях погано роблять ті, хто приховують на сповіді гріхи свої. Як бачите, вони брешуть і перед Господом, і подвоюють свої гріхи, і, зрештою, радість приносять дияволу.
З огляду на це, постараємося, браття, у майбутньому відкривати на сповіді свої гріхи без всякого приховування, і самі усвідомимо їх у своїй совісті, поставивши себе на сповіді перед всевидячим оком Божим. Будемо розкривати свої гріховні немочі та тяжкі хвороби перед духовним отцем, як перед Господом Богом, Який в останній день буде судити живих і мертвих, і всім віддасть за діла”(Євсев. ч. 2, стр. 469). Амінь.
