Другу неділю Великого посту, яка цього року припадає на 31 березня, називають Неділею світлоносних постів.
Цього дня звершується пам’ять преподобних отців Києво-Печерських, які є взірцем подвигу постування.
Також цього дня ми вшановуємо святителя XIV ст. Григорія Паламу, архієпископа Фесалонітського — автора вчення про нетварне Фаворське світло. Один із найосвіченіших представників свого часу, Григорій збагнув ще в юності, що ніякі знання та філософія не в змозі замінити людині живого досвіду, молитви і втілення Божих заповідей.
Основою аскетичного подвигу Григорія стало постування та ісіхазм — особливий стан мовчання, під час якого звершується розумова серцева молитва, відома більше, як молитва Іісусова:
«Господи, Іісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене!»
Постійно звершуючи цю молитву, відкидаючи пристрасті та егоїзм та в такий спосіб досягнувши досконалості в любові до Бога, багато подвижників через Божу благодать долучалися до спостереження Божественної енергії у вигляді світла – того самого, яке колись з’явилося у вигляді неопалимої купини, а в Новому Завіті закарбувалося як Фаворське нетварне світло.
Григорій Палама та Варлаам Калабрійський
Знання, здобуте зовнішньою вченістю, не лише не подібне, а й протилежне істинному духовному знанню – цю тезу висунула людина, яка в 17 років вже блискучо володіла філософськими методами Аристотеля та прочитала лекцію про нього у Константинопольському палаці в присутності імператора.
Ідеться про святителя Григорія Паламу. Цікаво, що його візаві – Варлаам Калабрійський – теж був великим шанувальником силогічної методики Аристотеля, але, на відміну від Григорія, вирішив на філософії побудувати увесь процес Богопізнання, поставивши його в залежність від освіченості людини.
Натомість Григорій, один із найосвіченіших представників свого часу, збагнув ще в юності, що ніяке знання та філософія не в змозі замінити людині живого досвіду молитви і втілення Божих заповідей. Тому і попрямував замість царевих палат на Афон, де на власному досвіді переконався, що молитвою і очищенням від гріхів людина здатна відкрити себе для обожнення. Адже Христос, досконалий Бог, на те і прийняв на Себе людську природу, щоб людина могла обожитись.
У протистоянні Григорія і Варлаама віддзеркалилось протистояння глобальної моделі розвитку людства – зовнішньо-схоластична європейська, яку відстоювала Римська Церква, та внутрішньо-розвиваюча, православно-візантійська, націлена на внутрішнє преображення людини через живе спілкування з Богом.
Саме слово «ісіхазм» походило від грецького кореня «ісіхія» — цебто – мовчання.
Щукали цього внутрішнього мовчання подвижники за допомогою розумової Іісусової молитви: «Господи Іісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене».
Досягнувши досконалості в любові до Бога, відкинувши пристрасті та егоїзм, багато подвижників через діючу Божу благодать долучались до спостереження Божественної енергії у вигляді світла – того самого, яке колись з’явилося у вигляді неопалимої купини, а в Новому Завіті закарбувалося як Фаворське Нетварне Світло.
Ось це осяяння і підіймав на сміх Варлаам, вихований на традиціях західної схоластики. Дійшло до того, що Фаворське світло Варлаам об’явив звичайною тварною енергією, а з молитовної практики ісіхастів відверто глузував…
Сподіваючись довести свою правду, Варлаам на засіданні помісного Собору по пунктах висміяв усі, на його думку, помилкові постулати, проте отці собору чомусь з великою прихильністю поставились до містика Палами, а схоласта-логіка Варлаама зобов’язали виправитись. Він ніби погодився, і, не кажучи нікому, відразу таємно втік до Риму. Там ігумен Варлаам Калабрієць зник, а замість нього з’явився вірнопідданий католицької церкви Бернардо Массарі, який закінчив дні як єпископ Джече та вчитель великого Петрарки.
Погляди ж святителя Григорія Палами лягли в міцне підґрунтя православної догматики.
Ось деякі його постулати: причащаючись Тілу Христовому та направляючи усе своє єство до Бога, енергії створеної людини робляться співспрямовані з нествореними (нетварними) енергіями Божественними — так, як у Христі. Спільна дія – цебто – з грецької – енергія Божественної волі та людської в справі спасіння і отримала в богослов’ї Палами термін «синергія».
Важливо, що людина бере участь в Обоженні не лише ментально або душевно, а й усією повнотою свого фізичного єства. Причастя Божественному життю проявляється через осяяння розумових і фізичних очей Нествореним Фаворським Світлом, необхідною умовою для чого є перебування у внутрішньому молитовному мовчанні – ісихії.
Зрештою людина милістю Божою усією повнотою свого єства через нестворені Божественні енергії засвоює Бога та засвоюється Богом – таким чином і виконується сентенція «щоб людина стала Богом» — богом не за сутністю, але – за благодаттю.
***
Цієї неділі в храмах лунає Євангеліє, що розповідає, як, почувши про Христа, четверо друзів одного паралізованого чоловіка, в надії на зцілення вирішили віднести його до Спасителя. І, не маючи можливості наблизитися до Іісуса через багатолюдність, розкрили покрівлю дома, де він був, і, прокопавши її, спустили постіль, на якій лежав розслаблений.
Іісус, побачивши віру їхню, сказав розслабленому: «Сину, прощаються тобі гріхи твої».
Тут сиділи деякі з книжників і помишляли в серцях своїх: «Що він так богохульствує? Хто може прощати гріхи крім одного Бога?» Іісус, дізнавшись одразу Духом Своїм, що вони так собі помишляють, сказав їм: «Навіщо так розмірковуєте в серцях ваших? Що легше: сказати розслабленому — «прощаються тобі твої гріхи» чи сказати — «встань, візьми постіль твою і ходи»? Та щоб ви знали, що Син людський має владу на землі прощати гріхи, говорить розслабленому: тобі кажу — встань, візьми постіль твою і йди до дому твого!»
Розслаблений одразу ж встав і, взявши постіль, вийшов перед усіма, так що всі дивувалися і прославляли Бога, кажучи: «Ніколи нічого такого ми не бачили».
