| Cедмиця 6-та після П’ятидесятниці. Глас 4 | Петрів піст. |
Тихвінської ікони Божої Матері (1383). Прп. Давида Солунського (близько 540). Прп. Іоанна, єп. Готфського (VIII). Свт. Діонісія, архієп. Суздальського (1385). Знайдення мощей прп. Тихона Луховського, Костромського (1569). Сщмч. Георгія Степанюка пресвітера (1918). Перенесення мощей прп. Нила Столобенського (1995). Нямецької (1399), Седмиєзерної (ХVII), Ліддської (Римської) (I) та Тихвінської Львівської «Сльозоточивої» ікон Божої Матері. |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На літургії: – Апостол: 1Кор. 3:18-23 (зач. 129) і за пятницю (під зачало): 1Кор. 4:5-8 (зач. 130 від полу).; Богородиці: Флп. 2:5-11 (зач. 240). Євангеліє.: Мф. 13:36-43 (зач. 54) і за пятницю (під зачало): Мф. 13:44-54 (зач. 55).; Богородиці: Лк. 10:38-42,11:27-28 (зач. 54). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“І кинуть їх (тих, хто творить спокуси і беззаконня) у піч вогненну; там буде плач і скрегіт зубів; тоді праведники засяють, як сонце, у Царстві Отця їхнього” (Мф.13:41).
Так здійсниться розділення добра і зла, світла і темряви. Тепер триває період змішання їх. Господу угодно було так влаштувати, щоб тварна свобода зростала і міцніла в добрі через боротьбу зі злом; зло допущене і в суміжності зі свободою всередині, і в зіткненні з людиною зовні. Воно не визначає, а спокушає. Тому, хто відчуває спокусу, необхідно не падати, а вступати в боротьбу.
Той, хто перемагає, звільняється від однієї спокуси, і посувається вперед і вгору, щоб там вступити в нову спокусу. Так до самого кінця життя. О, коли б зрозуміти нам це значення зла, що спокушає нас, щоб за цим розумінням влаштувати і життя своє! Борці увінчуються, врешті-решт, переходячи в інше життя, де немає ні печалей, ні хвороб назовні, і де вони зсередини, як ангели Божі, стають чистими без впливу спокусливих рухів і думок. Так готується торжество світла і добра, яке у всій славі своїй відкриється в останній день світу.
Прибувши в Назарет, Господь не зустрів там віри. Видима простота Його завадила мешканцям Назарету побачити невидиму славу і божество. Чи не те саме буває і з християнином? Християнські догмати на вигляд дуже прості, але для розуму, що входить всередину їх, вони становлять всеосяжну струнку в собі систему, якої не породжував і породити не може жоден тварний розум.
Гордоумство, кинувши побіжний погляд на простоту євангельську, відвертається від неї і починає саме собі будувати будівлю відання, як йому здається, величезну, з якої відкриваються, нібито, види широкі. На ділі ж виходить те, що будівля нагромаджується з карт, а кругозір становлять міражі, примари розпаленої уяви. Але йому хоч не кажи. Усякого, хто хоче переконати такого, він і братія його готові своїми критичними нападками негайно скинути з гори в прірву, але істина завжди проходить неушкодженою серед них і йде до інших душ, здатних прийняти її.
“Марія ж обрала благу частину” (Лк. 10:42). Успіння Божої Матері представляє благий кінець цього обрання. Сам Спаситель в Успінні Її прийняв у руки Свої Її душу. Того ж сподоблялися і багато святих; те ж зустрічають у різних видах і ступенях і всі виборці благої частини. У час обрання упованням тільки передбачається цей кінець, а в деякій мірі навіть передчувається; але потім труди, боротьба і примуси слідують одні за одними і затьмарюють обраний шлях. Дороговказною зіркою залишається благий кінець благої частини. Це те саме, що вдалині світиться вогник для подорожнього, захопленого темрявою. Надія — збуджувач енергії та підтримувач терпіння і сталості в розпочатому, а сама вона міцна вірою. По вірі обирають, сподіванням бувають твердими в обранні, а терпінням досягають благого кінця.
Посіяно добре насіння, але прийшов ворог і посіяв кукіль посеред пшениці. Кукіль – це в Церкві єресі та розколи, а в кожному з нас погані помисли, почуття, бажання, пристрасті. Прийме людина добре насіння слова Божого, наважується жити свято і починає так жити.
Коли засне людина така, тобто ослабить увагу до себе, тоді приходить ворог спасіння і вкладає в неї погані задуми, які, не будучи відкинуті відразу, дозрівають у бажання і пристрасті, і заводять своє коло справ і починань, які перемішуються зі справами, почуттями і думками добрими. І перебувають так обидва разом до жнив.
Жнива ці – покаяння. Посилає Господь ангелів – почуття сокрушення і страху Божого, і вони, з’явившись, як серп, палять усе кукільне та спалюють у вогні самоосуду з жалем. Пшениця чиста залишається в житниці серця, на радість і людині, і ангелам, і преблагому Богові, у Трійці поклоняємому.

