| Седмиця 22-а після П’ятидесятниці. Глас 4. |
 Посту немає.
|
Мучеників в Мелітині: Ієрона
, Ісихія, Никандра, Афанасія, Маманта, Варахія, Каліника, Феагена, Никона, Лонгина, Феодора, Валерія, Ксанфа, Феодула, Калімаха, Євгенія, Феодоха, Острихія, Єпіфанія, Максиміана, Дукитія, Клавдіана, Феофіла, Гігантія, Дорофея, Феодота, Кастрикія, Аникити, Фемелія, Євтихія, Іларіона, Діодота і Амоніта (III). Прп. Лазаря Галісійського (1053).
Мч. Феодота корчемника (303). Мчч. Меласипа і Касинії і сина їх Антоніна (363). Прп. Зосими Ворбозомського (1550). Знайдення мощей прп. Кирила Новоєзерського (Новгородського) (1649). Мчч. Авкта, Тавріона і Фессалонікії (739).
Сщмч. Кирила, митр. Казанського, Михаїла, Олександра, Олександра, Михаїла, Олександра, Миколая, Олексія, Павла, Василія, Павлина пресвітерів, Іоанна і Веніаміна дияконів, мч. Миколая, мц. Єлисавети (1937). Сщмчч. Сергія, архієп. Єлецького, Миколая пресвітера і мч. Георгія (1937). Знайдення мощей сщмч. Константина пресвітера (1995).
Ікони Божої Матері “Взиграння”, Угреської (1795).
Євангельські Читання
Прп.: Гал., 213 зач., V, 22 – VI, 2. Мф., 10 зач., IV, 25 – V, 12. Ряд.: 2 Кор., 178 зач., V, 1-10. Лк., 40 зач., IX, 1-6.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“І ПОСЛАВ ЇХ (СВ. АПОСТОЛІВ) ПРОПОВІДУВАТИ ЦАРСТВО БОЖЕ”. У ЦЕЙ РАЗ ТІЛЬКИ ПАЛЕСТИНОЮ, А ПОТІМ І ПО ВСІЙ ЗЕМЛІ.
ПРОПОВІДЬ, ЯКА БУЛА РОЗПОЧАТА ТОДІ, НЕ ПЕРЕРИВАЄТЬСЯ І ДО НИНІ. КОЖЕН ДЕНЬ МИ ЧУЄМО ПЕРЕДАНЕ СВ. АПОСТОЛАМИ ВІД ЛИЦЯ ГОСПОДА У СВ. ЄВАНГЕЛІЇ І ПОСЛАННЯХ АПОСТОЛЬСЬКИХ. ЧАС НЕ ВНОСИТЬ ЗМІН: МИ ЧУЄМО СВ. АПОСТОЛІВ І САМОГО ГОСПОДА ТАК, ЯК БИ ВОНИ БУЛИ ПЕРЕД НАМИ І СИЛА, ЯКА ДІЯЛА У НИХ, ДІЄ І ДО ЦИХ ПІР У ЦЕРКВІ БОЖІЙ.
НІ В ЧОМУ І НІКОГО З ВІРУЮЧИХ НЕ ПОКИДАЄ ГОСПОДЬ: ЩО МАЛИ ПЕРШІ, ТЕ МАЮТЬ І ОСТАННІ. ВІРА ЗАЖДИ ТАК ТРИМАЛА ЦЕ І ТРИМАЄ. АЛЕ ПРИЙШЛО ЦЕ МУДРУВАННЯ ТА РОЗДІЛИЛО МІЖ СПРАВЖНІМ ТА ПОЧАТКОВИМ. ЙОМУ ЗДАЛОСЯ ТУТ ПРОВАЛЛЯ ВЕЛИКЕ, ГОЛОВА ЗАКРУЖИЛАСЯ, ОЧІ ПОМУТНІЛИ ТА ГОСПОДЬ ЗІ СВ. АПОСТОЛАМИ ЗАНУРИЛИСЯ У НЬОГО В МОРОК, ЯКИЙ ЗДАЄТЬСЯ ЙОМУ НЕПРОНИКНИМ.
І ТАК ЙОМУ: НЕХАЙ ПОЖИНАЄ ПЛОДИ СВОГО СІЯННЯ; У НЬОМУ ОДИН ТІЛЬКИ КРАХ ДУХУ. ЩО ВОНО ТІЛЬКИ ЗАНУРЮєТЬСЯ У МОРОЦІ І НЕ БАЧИТЬ СВІТЛА, СВІДОМОСТІ У ЦЬОМУ НЕ МОЖНА НЕ назваТИ ІСТИННИМ – АЛЕ ХТО ВИНУВАТИЙ? ВОНО САМЕ СЕБЕ ЗАТУМАНИЛО І ПРОДОВЖУЄ ТУМАНИТИ.
ДО ЦИХ ПІР НІЧОГО ЩЕ НЕ СКАЗАЛО ВОНО ТАКОГО, ЧОМУ МОЖНА БУЛО БИ СЛОВА ПИСАННЯ НОВОЗАВІТНОГО НЕ ВВАЖАТИ ІСТИННИМ СЛОВОМ СВ. АПОСТОЛІВ ТА САМОГО ГОСПОДА. ТІЛЬКИ НЕВТОМНО ВОЛАЄ: “Я НЕ БАЧУ, Я НЕ БАЧУ”. ВІРИМО, ВІРИМО, ЩО НЕ БАЧИШ! АЛЕ ПЕРЕСТАНЬ ВИПУСКАТИ З СЕБЕ ТУМАН – АТМОСФЕРА БІЛЯ ТЕБЕ ПРОВІТРИТЬСЯ, СВІТ БОЖИЙ ТОДІ МОЖЕ ПОКАЖЕТЬСЯ І ПОБАЧИШ ЩО-НЕБУДЬ.
“АЛЕ Ж ЦЕ ТЕ Ж, ЩО ПЕРЕСТАТИ МЕНІ БУТИ МНОЮ”. ОСЬ ЯКА БІДА! НУ, ПЕРЕСТАНЬ; ІНШИМ СПОКІЙНІШЕ БУДЕ. “НІ, НЕ МОЖНА. МЕНІ ВИЗНАЧЕНО БУТИ ДО СКОНУ ВІКУ”. АЛЕ Ж ТИ СЕБЕ ТІЛЬКИ ТУМАНИШ, А КРУГОМ СВІТЛО.
“НІ, ВСЕ КОМУ-НЕБУДЬ ТАК ЗАТУМАНЮ ОЧІ; А ЯКЩО І НІ, ТАК НЕХАЙ ЗНАЮТЬ МЕНЕ, ЯК Я. МОВЧАТИ НЕ БУДУ І НІКОЛИ ВАМ ЗІ СВОЄЇ ІСТОРІЄЮ НЕ ВДАСТЬСЯ ЗАГОРОДИТИ МЕНІ УСТА”. ХТО Ж ЦЬОГО НЕ ЗНАЄ? ВСІ ЗНАЮТЬ, ЩО ТВОЄ ПЕРШЕ ТИТЛО “ПІЗМА” (ГРЕЧ.) – НАПОЛЕГЛИВЕ СТОЯННЯ НА СВОЄМУ, ПОПРИ ВСІ ОЧЕВИДНОСТІ, ЯКІ ВИКРИВАЮТЬ ТВОЮ БРЕХЛИВІСТЬ.
ТИ – ХУЛА НА ДУХА СВЯТОГО; ТАК І ЧЕКАЙ ЖЕ СОБІ ВИКОНАННЯ ВИРОКУ, ЩО ВЖЕ ВИЗНАЧЕНИЙ ЗА ЦЕ ГОСПОДОМ.
