У ці дні всіх тією чи іншою мірою турбує втрата рівня звичного комфорту. У цьому немає нічого гріховного. Але варто замислитись, що є втрати й важливіші.
Адже часто нам здається, що ми погано живемо. Це стосується не лише побутових умов, а й церковного життя. Згадаймо, як ще недавно церковна публіка нарікала на безліч різних проблем у Церкві. Тут і «злі бабки», які женуть із храмів молодь, і проблеми зрозумілості богослужіння, і невідповідність суб’єктивних уявлень про благочестя реальному життю на парафіях, і багато чого ще. При цьому в містах, і не тільки великих, навіть для найвибагливіших парафіян можна було знайти храм на будь-який смак: тут краще співають, тут священики привітніші, а тут просто ближче до будинку.
Але тепер змінилося все. А гідно оцінити те, що ми маємо, часом можна лише при загрозі це втратити.
Нині важливість набуває вже не вишуканий спів на кліросі і не витончений розпис внутрішньохрамового простору, не проповідницьки таланти настоятелів і навіть не відсутність надокучливих літніх парафіянок, тепер важливіше стало інше.
Тільки зараз багато хто починає розуміти, що всі ці «проблеми» Церкви, які з таким жаром обговорювалися на різних церковних та навколоцерковних медіамайданчиках, навіть якщо вони й не були надуманими, вже не відіграють жодної ролі перед фактом самої можливості бути присутнім на Літургії, можливості відкрито молитися. і брати участь у церковних Таїнствах. Адже нині у дуже багатьох людей така можливість стає дедалі рідкішою, а то й такою, що зовсім втрачена.
Храми продовжують захоплюватися розкольниками, незважаючи на всі їхні лукаві заяви. Крім того, багато святинь страждають і гинуть внаслідок воєнних дій.
Ми так часто відкладаємо наше духовне життя на потім, що навіть не замислюємося, що це потім може взагалі не наступити. І, на жаль, часто лише страшні кризові часи здатні нас протверезити і повернути наш розум до «єдиного на потребу» (Лк. 10:42).
Нехай збереже нас Господь у ці лихоліття і дасть нам розум цінувати найважливіше!
Записала Наталя Горошкова
