Седмиця 7-ма після П’ятидесятниці.
Мчч. Прокла та Іларія (II). Прп. Михаїла Малеїна (962).
Св. Голіндухи спов., у Святому Хрещенні Марії (591). Мчч. Феодора варяга і сина його Іоанна, у Києві (983). Прпп. Іоанна (988) і Гавриїла (Х) Святогорців (Груз.). Прп. Арсенія Новгородського (1570). Прп. Симона Воломського (1641).
Ікон Божої Матері, іменованих «Троєручиця» (VIII) і «Троєручиця» Бердянська (1892).
Євангельські Читання
Утр. – Лк., 4 зач., I, 39-49, 56. Літ. – 1 Кор., 134 зач., V, 9 – VI, 11. Мф., 56 зач., XIII, 54-58. Богородиці: Флп., 240 зач., II, 5-11. Лк., 54 зач., X, 38-42; XI, 27-28.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Назоряни не повірили слову Господа у тому, що, живучи серед інших, Він не мав у своєму зовнішньому становищі світлості, яка би мимоволі викликала повагу.
Ми знаємо, хто Він, говорили вони, бути такого не може, щоби у Ньому було щось таке надзвичайне. Це, втім, не спонукало Господа прийняти переконливу зовнішність, але і Сам Він простий у зовнішності, і апостоли потім також тримали себе, а потім і всі істинні їх наслідники і послідовники були такими же. Чому так?
Тому що не можна винайти такої зовнішньої світлості, яка би повністю відповідала світлу життя Христа Іісуса. І визнано, що краще мати зовнішність найнижчої ціни, щоб вона собою не загороджувала внутрішнього.
Хто має очі, дивись просто на це останнє, не зосереджуючи уваги своєї на першому. Св. ап. Павло висловився так: “Скарб цей ми носимо у глиняному посуді”. Якби поглянути на те, якої зовнішності ті люди, перед якими ми тепер благоговіємо і яких просимо у молитвах, ми би очам своїм не повірили: такими вони були простими. Але і до цих пір той, хто пізнає, що таке життя у Христі Ісусі, покидає зовнішність і весь поринає в своє внутрішнє.
Тому сама собою перша падає, а остання підноситься і росте. Навіть у багатьох буває так, що ніхто і не помічає цієї світлості внутрішньої, навіть і той, хто нею володіє. Зле око людське; йому і не показують істинно хорошого, поки воно може зашкодити йому.
