Любов не може тебе поранити, якщо ж ти поранений, то це не через любов.
Одного разу ти мені сказав: «Я поранився від любові. Полюбив і поранився через це».
Не знаю, чи пам’ятаєш ти, що я тобі тоді відповів. Не особисте щось, але те, що я зрозумів в житті з того, що бачив і читав: любов сама по собі ніколи не ранить. Любов – це життя. Любов – світло і дихання нашого серця. Це сильне кругообертання крові і кровотеча нашого буття. Коли любиш, кров’ю наповнюються твій мозок, твоє серце, всі твої клітинки. Коли любиш, наповнюєшся життям. Любов не може тебе поранити. Незважаючи на це, я вірю тобі, коли говориш, що ти поранений, але не через любов.
Через невиконане очікування, яке у тебе було, коли полюбив. Ти хотів отримати нагороду за любов, почути відповідь на свою любов, ось чому ти поранився. Тому, що чекав чогось в якості винагороди за свою любов. Коли ти зрозумієш, що любов, справжня любов, не просить, не чекає, не вимагає відповіді, тоді не будеш сумувати.
Будеш задоволений, коли щось отримаєш натомість або ж нічого не отримаєш. Коли отримаєш відповідь за свою любов, то точно себе почуватимеш дуже добре. Коли ж не отримаєш, не будеш через це страждати. Тобто я не хочу, щоб ти став байдужим або твердим як камінь, щоб тобі було байдуже, люблять тебе чи ні.
Ти людина, і тобі природно радіти, коли до тебе проявляють любов. Коли, наприклад, готуєш щось смачне, хочеш почути: «Як ти добре приготував!» Радієш не тільки тому, що тебе похвалили за це, але тому, що відчуваєш, що полюбили тебе за це, нехай під приводом їжі. За допомогою їжі просиш любові. Ти даєш і натомість отримуєш. Проте ж, коли не отримаєш це «дякую», то страждаєш. Таке трапляється часто, і передумов для цього дуже багато. «Бачив, не глянув на мене. Дивись, не говорить зі мною. Шкода, не оцінив цього. Отже, не любить мене».
Читати також: Біжіть на службу як у пологовий будинок до дружини, – архім. Андрій Конанос
І що сталося? Чому тобі стає так боляче, коли тебе ніхто не любить? Думаю, тому, що ми ще не відчули, що є возлюбленими Божими. Якщо б ми постійно відчували ласку, дотик Христа до нашого серця, все було б по-іншому. Подумки тепер уяви своє серце, наче його Христос тримає в своїх руках, або ж дотик Його рук всередині тебе, твого серця, немов Він постійно і ніжно гладить його і каже тобі: «Я тут. Я люблю тебе. Я приймаю тебе. Я тобі кажу, що ти маєш цінність, тому що Я даю тобі цю цінність, тому що Я тебе створив. Адже Я дбаю про тебе, у Мене багато любові до тебе. Я постійно поруч біля тебе і дарую життя тобі».
Можеш все це відчути? Коли відчуваєш, що воно від Христа, душа твоя радіє і наповнюється радістю з того, що ти улюблене творіння Христове, тоді ти стаєш ніби пересиченим, твоя душа, твоє серце наповнюються любові Христової. І тебе більше не цікавить визнання від інших, ти не чекаєш від них взаємної любові, щоб нею заповнити своє серце. Воно вже наповнене.
Читати також: «Коли Христос стане для тебе усім»,- архім. Андрій Конанос
Коли тобі щось дають, ти говориш «Я вам дуже дякую», радієш братерської любові і спілкуванню з іншими. Отримуєш задоволення від участі в загальному житті, ніжний погляд і поцілунок іншого, його обійми. Ти цьому всьому радієш, тому що ти людина. Однак у тебе є також дивовижна можливість і перевага не засмучуватися тоді, коли взамін не отримуєш нічого. Тому що твої серце і розум прикуті до Христа, ти чуєш всередині себе голос Христа, Який стверджує: «Я люблю тебе». Так говорить твій Творець і Бог, Який абсолютно безкорисливий, Христос, в Якого чисте серце і щирі відносини з нами, Який може нас врятувати і оживити.
З книги о. Андрія (Конаноса) «Любов назавжди»
Переклад з новогрецького Сергія Рудька
