Сучасне життя таке, що вже нікого не дивує відкритий храм, нічия душа не обурюється, коли бачить священника на вулиці. Все частіше люди, які позацерковні, згадують, що колись у дитинстві були хрещені і в певні моменти свого життя звертаються за допомогою до Церкви.
Запрошують священника до себе додому для звершення різних треб. Це може бути освячення квартири, Сповідь і Причастя хворого, Соборування. Поява священника у лікарні сьогодні уже теж нічого не бентежить.
А між тим, дуже не часто люди задумуються, хто ж за суттю своєю священник, у чому ціль його життя, яким шляхом він іде, наскільки складний його шлях.
Священство – це не професія і не ремесло. Священство – служіння Богу і народу Божому, а професія – робота.
Що таке професія? Людина набуває навиків певної діяльності. Так і священник проходить курс в Духовній академії: вивчає богословські дисципліни, навчається звершенню богослужіння. Безумовно, навчаються на якихось прикладах.
Професія – це певні знання та вміння робити свою справу. Можна сказати, що це зовнішня сторона. А за суттю своєю священство – це служіння, на яке закликає людину Сам Господь. Про це говорить апостол Павло: І Він настановив одних за Апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготували святих на діло служби для збудування тіла Христового (Єф.4:11-12).
Священник поставлений служити Господу на землі через виконання своїх обов’язків, коло яких доволі велике. Можна до цього ставитися як до служіння, а можна – як до роботи, яка дає засобів для існування. Останнє для пастиря подібно смерті, неприйнятно та недопустимо.
Протоієрей Олексій Остапов назвав таких священників требовиконавцями, пастирями наполовину, а то і менше. Святий праведний Іоанн Кронштадський дивився на пастирське служіння, як на найвище служіння на землі. «Ангелу Єфеської церкви напиши (Откр.2:1). Священники – ангели. І верхній священницький одяг їх на богослужінні має вигляд опущених крил. Священники Господні! Яка висока ваша гідність!»
Є акафіст «Святом Ангелу, невтомному хранителю людського життя», у рядках якого розкривається сутність ангельського служіння.
Кожна людина водночас може бути священником Бога Вишнього. Апостол Петро говорить про священницьке служіння людей віруючих: І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа… Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані! (1Пет.2:5,9,10).
Мова йде про священство мирянина не в сенсі сакраментальному, він не має права звершувати Таїнства, богослужіння. Розмежування тут особливого порядку, неформального. Він стає священником Бога Вишнього за суттю. Це залежить від внутрішнього стану людини.
Священник поставлений бути посередником між Богом і людьми, провідником, путівником до Христа. Так же і людина віруюча, християнин, якщо Господь дасть йому посередництво у миру, може бути посередником. Скільки буває мирян високого духовного життя, які, не приймаючи сану, стають духовним батьком чи духовною матір’ю, до них звертаються за порадою. Господь не всім дає такий дар, але кожен повинен прагнути до священства такого порядку.
З книги «Бути священником вчора і сьогодні»
Переклад Любові Максимчук
