Про те, що корисно знати кожному православному про святителя Марка Євгеніка, архієпископа Ефеського і прикладом чого він може послужити для нас – прот. Володимир Долгих.
1 лютого Православна Церква вшановує пам’ять святителя Марка Ефеського. У церковній історії він відомий як ревний борець за чистоту догматів віри на Ферраро-Флорентійському соборі 1438-1439 рр., а також як єдиний представник східного християнства, який не підписав унії з Римом.
У день пам’яті святителя Марка хотілося б сказати багато: і про його життєвий подвиг, і про його полеміку з латинянами щодо питань доктринальних, і про його морально-аскетичні думки, але тоді таке оповідання розтягнулося б кілька сотень сторінок. Тому спочатку дозволю собі висловити особисте ставлення до цього світочу Православної Церкви.
Такі особистості як святитель Марк завжди приковували до себе мою увагу. В одній особі він зумів поєднати як високий рівень вченості, так і справжній аскетичний спосіб життя. Варто згадати, що учителем у нього був Георгій Геміст Пліфон – візантійський філософ і найбільша фігура інтелектуального життя останніх десятиліть існування імперії, у якого він навчався разом з Віссаріоном – майбутнім митрополитом Нікейським, який став на бік латинян. При цьому вже у двадцятип’ятилітньому віці майбутній святитель іде в монастир великомученика Георгія, в Манганах, заснований ще імператором Костянтином Мономахом і відомий своїм вкрай суворим укладом життя.
Можна сказати, що наш Ефеський митрополит є одним з небагатьох представників справжніх богословів, які об’єднали в собі обидві сторони богослов’я: теоретичну і практичну.
Мабуть, це один з вирішальних чинників, що дозволили йому виступити на соборі з рішучою критикою католицьких нововведених догматів про чистилище і filioque. При цьому важливо ще й враховувати, що змагання це відбувалося на «полі» супротивника й інтернету тоді не було, а тому не було можливості не те, щоб швиденько «загугли» якісь незрозумілі питання, але навіть звернутися до бібліотеки.
Можна сказати, що наш Ефеський митрополит є одним з небагатьох представників справжніх богословів, які об’єднали в собі обидві сторони богослов’я: теоретичну і практичну
Практично всю аргументацію, з посиланнями на попередніх отців і собори, доводилося витягати з власної пам’яті. Святитель Марк твердо стояв на «фундаменті» свого інтелектуального та духовного досвіду, а тому не дивно, що він ні на йоту не поступився, навіть коли доводилося бути одним проти всіх. Так, у нього, як у живої людини були і коливання, але все це він зміг перемогти, а тому саме дух справжнього воїна Христового, у всіх сенсах, які тільки можна вмістити в це поняття, найбільше мене і захоплює в особистості Ефеського святителя.
Можна багато сперечатися щодо латинської догматики, тим більше, що зараз ми можемо спостерігати посилюючі екуменічні діалоги, які вже фактично переростають у спільні богослужіння представників Константинопольського патріархату з представниками Католицької церкви, але в такий день давайте просто звернемося до слів і думок владики Марка.
У своєму «Окружному посланні» щодо латинян він пише таке:
«Ви чуєте, що вони відхилилися не тільки від обрядів Православ’я, а й взяли віросповідання чуже православним. Все ж чуже Православ’ю є єресь… Чому ж вони постали перед нами раптом православними, вони, які такий тривалий час і стількома знаменитими святими отцями і вчителями визнавалися за єретиків? І хто ж їх зробив так байдужими до Православ’я? Відверто кажучи, злато і зажерливість тому причиною. Але зовсім тим воно то й зробило їх православними! Хто з вас стане подібний ним, той піддасться долі єретиків».
Ну що ж, слова досить грізні і безкомпромісні, хоча які можуть бути компроміси в питаннях віровчення, а точніше в питаннях істини? Істина завжди може бути тільки одна, адже навіть простий логічний закон несуперечності говорить нам про те, що два несумісних судження не можуть бути одночасно істинними. Як мінімум одне з них – помилкове. І якщо цю думку ми транспонуємо на християнську догматику, то стає очевидним, що слова святителя Марка – найправильніша позиція.
Ми можемо дружити і спілкуватися з різними людьми, але коли йдеться про питання Істини – ніяких компромісів бути не може: або ти католик, або православний; або член Церкви Христової, або єретик. Адже не може ж Святий Дух одночасно виходити і не виходити від Сина, чистилище одночасно і існувати, і не існувати, а папа римський одночасно і бути, і не бути головним єпископом в християнстві.
Ми можемо дружити і спілкуватися з різними людьми, але коли йдеться про питання Істини – ніяких компромісів бути не може.
І ось, якщо ми далі продовжимо читання «Окружного Послання» святителя Марка, то відносно тих православних, хто прийняв латинство, він ще суворіший, ніж по відношенню до самих католиків:
«Але що ж ми зробимо, кажуть, з Греко-Латинами, що стоять по середині, які, порівнюючи з пристосуваннями, приймають деякі обряди і вірування латина, інші ж, хоча і приймають, але не можуть з ними погодитися, і потім інших зовсім не приймають? Їх повинно ретельно тікати, як тікають від змія, або навіть більш ніж від змія, але як від продавців Христа, бо вони, за словами божественного Апостола, звертають «благочестя в промисловість» (1 Тим. 6, 5)».
Як бачимо, слова ці є прекрасним керівництвом до дії у відношенні як до екуменічних зв’язків, так і до «доморощених» уніатів.
При невдоволенні такою категоричною позицією святителя Марка можна було б заявити, що він має право говорити максимум лише як Ефеський архієрей, але не як голос Вселенської Церкви, однак насправді це не так. Якщо ми звернемося до дослідження подій, пов’язаних з Ферраро-Флорентійським собором ченця Калліста Властоса Агіоріта, то побачимо, що святитель Марк, ще навіть до свого зведення в єпископський сан, був обраний представником Олександрійського і Єрусалимського патріархів. І тільки після цього, за указом імператора Іоанна Палеолога, він поставляється главою Ефеської митрополії.
Більш того, згідно з наступним рішенням Східних Патріархів, святитель Марк призначається екзархом всього Східного Собору.
«Зведення священного Марка на таку високу посаду відбулося, головним чином, завдяки тому, що в його особі всі бачили живий дух Афанасіїв Великих, Василіїв Великих, Іоаннів Златоустів, Григоріїв Богословів і Фотіїв Великих», – робить висновок монах Калліст. Тому «Окружне Послання» можна сприймати як якийсь підсумковий документ щодо Ферраро-Флорентійської унії і голос Церкви, в той історичний момент, виражений в особі чудової людини святителя Марка Ефеського:
«Зберігайте ж, дотримуючись твердо, все заповідане вам Святими Апостолами, як писане, так і неписане, нехай не змістить вас з вашої основи нечестива омана!»
Цей невеликий роздум хотілося б закінчити словами про те, що в християнстві буває так, що і один в полі – воїн.
Що ж з даної історії ми можемо винести для себе? А те, що не треба боятися бути не як усі. Сьогодні ми живемо в світі «штампованих індивідуальностей», сьогодні модно критикувати християнство, а віруюча людина, в «просунутому» і «прогресивному» суспільстві автоматично сприймається як ретроград і мракобіс. А тому потрібно володіти певною мужністю, духовною міцністю і знаннями, щоб зуміти не тільки відкрито сповідати свою віру, але і захистити її перед лицем тих, хто ще здатний почути заклик Спасителя. І дай Бог нам всім рішучості жити так, що, якщо весь світ буде проти Христа, то ми будемо проти всього світу!
