Є у одного англійського письменника твір: листування старого біса з молодим племінником, якого він вчить прийомам спокуси людей.
І ось між іншим він говорить в одному зі своїх листів з подивом: “Я не можу зрозуміти Христа. Він каже, що любить Своє творіння і залишає його вільним. Як же поєднати це!” І продовжує:
“Я тебе люблю, але це означає, що я хочу тебе взяти в свої кігті, тебе так тримати, щоб ти від мене нікуди не втік, тебе проковтнути, з тебе зробити свою їжу, тебе перетравити так, щоб від тебе не залишилося нічого б поза мною. Ось що я, – каже старий біс, – називаю любов’ю”.
Про таку любов багато з нас, на жаль, знають. Тут ми можемо відчути різницю між таким помилковим, брехливим поняттям любові, яке я тільки що описав, і любов’ю, рівнозначній свободі.
Така любов говорить іншому: “Ти так дорогоцінний, такий прекрасний, так багато значиш для мене, що я не маю ніякого права тебе обмежувати, шматувати, спотворювати. Я всіма силами своєї істоти буду служити тому, щоб ти розвинувся в повну міру своїх можливостей; я не буду перепоною стояти на твоєму шляху, а буду тільки стежити за тим, щоб ти не виявився негідним себе самого, щоб ти став повною мірою тією красою, тим дивом, яким ти можеш бути”.
Ось, що означає любити, залишаючи вільною людину!
