Cедмиця 17 після П’ятидесятниці. | Пісний день. |
Вмц. Євфимії всехвальної (304). Мц. Севастіани (86–96). Мц. Мелітини (138–161). Мчч. Віктора та Сосфена (близько 304). Прп. Дорофея, пустельника Єгипетського (IV). Мчч. братів Іосифа та Ісаака (808) (Груз.). Мц. Людмили, кн. Чеської (927). Прп. Прокопія, ігум. Сазавського (1053). Свт. Кіпріана, митр. Київського і всієї Русі, чудотворця (1406). Сщмч. Григорія Раєвського пресвітера (1937); сщмч. Сергія Лосєва пресвітера (1942). Знайдення мощей прп. Кукші Одеського (1994). Перенесення мощей прав. Олексія Московського (2001). Ікони Божої Матері, йменованої «Призри на смирення» (1420), у Києві (1993). |
Євангельські Читання
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Грішниця, почувши, що Спаситель у домі Симона, прийшла туди з алавастром миру і, ставши при ногах Господа позаду, почала плакати і вмила сльозами своїми ноги Його, потім витерла їх своїм волоссям, поцілувала й помазала миром (Лк. 7, 36-39).
Вона нічого не говорить, а тільки діє і своїми діями показує найніжнішу любов до Господа. Зате і сказано було про неї: “прощаються багато гріхів її за те, що вона полюбила багато” (Лк. 7, 47).
О, коли б і нам менше говорити, а більше діяти, і діями своїми свідчити про любов до Господа! Скажеш: “Коли б Він Сам тут був, так зараз би готовий усе зробити для Нього”. Та Він і є тут, невидимо Своїм обличчям, а видимий у всіх християнах, а найбільше, у нужденних. Невидимого Господа намащуй любовною сердечно-розумною молитвою, а для видимого – роби все можливе для нужденних, і будеш робити для Бога.
Чому так сталося, що Симон-фарисей вшановує Господа і запрошує Його до себе, але одразу ж побачивши, що Він прихильно допускає до Себе і грішницю, спокушається і починає думати: “якби Він був пророком…” (Лк.7:39)? Через те, що заклопотався про частування і за клопотами залишив здорове міркування про порядки Божі. Ці дві царини, життєва і духовна, зовсім не схожі за своїми властивостями і законами. Тим часом, розум наш, чим дуже займеться, за законами того і міркувати починає.
За мирськими порядками з явною грішницею не можна мати спілкування; Симон так і міркує, забувши, що покаяння всіх робить чистими і грішників рівняє з праведниками. Він думає, що грішниці не слід тут бути і що Спаситель, якщо не відганяє її, то тому, мабуть, що не знає, хто вона; від цієї думки негайно народилася й інша: якщо не знає, то який же Він пророк? Словом-то він не сказав цього, а тільки подумав, і зовні ні в ньому, ні в його клопотах, як доброго господаря, не відбулося жодної зміни, але Господь бачив його серце і по серцю його зробив йому напоумлення. Він зауважив йому, що грішникам-то і місце біля Нього, і що грішниця, яка припала до Нього серцем, більше вшанувала Його, ніж він, який вшанував Його тільки частуванням. Зовнішнє [благочестя] вводить людину в неприємне Господу почуття праведності, а внутрішнє завжди тримає її в почуттях своєї негідності перед обличчям всезнаючого Господа.