Останнім дванадесятим святом, яке завершує Тріодь Цвітну (богослужбовий період, пов’язаний з Пасхою), є День Святої Трійці, який ще дуже точно названий Днем народження Церкви, оскільки цього дня на Пресвяту Богородицю та апостолів зійшов Святий Дух.
Бог утверджує не тільки Церкву земну, яка воює з дияволом, бісами та гріхами, але й Церкву небесну – всеперемагаючу, Церкву-Переможницю. Господь і Бог, і Спаситель наш Іісус Христос Своїм спокутним подвигом з’єднує Церкву небесну та Церкву земне у єдине ціле. Ця гармонія соборності та вічного нерозривного союзу завершується Утішителем – Святим Духом – у день П’ятидесятниці.
Тому нам, дорогі браття та сестри, треба завжди пам’ятати, що Церква – це не просто громадська організація, яку можна закрити, видозмінити, трансформувати на догоду моді чи політичним інтересам. Ні. Церква – це єдиний живий організм, який створюється тут, на Землі, ми – живі та небожителі, Ангели, святі подвижники Божі і всі померлі православні християни. Цей організм прикований до Престолу Бога Отця, має Своїм Главою Бога Сина та скріплюється благодаттю Святого Духа. І ми повинні повністю усвідомлювати це. Як Бог говорив святому пророку Моїсею про те, щоб той зняв взуття, бо земля, на якій він стоїть, свята. Ходячи у православні храми та звершуючи богослужіння, ми втручаємося у певну абсолютно незвідану та таємничу область, де наші душі та тіла, немов цілющою водичкою, омиває-окутує благодать Святого Духа, зцілюючи наші нанесені гріхом та життям рани.
Церква – це область та царство Бога. І це завжди треба дуже чітко розуміти, приходячи до храму з величнішим благоговінням та любов’ю. Адже початок Церкви, скажімо образно, біля порогу воріт Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, а кінець – біля Престолу Божого у Царстві Небесному. І саме в небо входимо ми, приходячи у храм православний. Це теж завжди з Божою допомогою слід розуміти.
Саме тому, що Церква земна та Церква небесна – єдине ціле, ми святкуємо центральне кінцеве свято Тріоді Цвітної – День Святої Трійці, що має навколо себе цілий рід свят-сателітів, супутників, які крутяться навколо Його “планети”.
Це і Неділя отців Першого Вселенського Собору, і Неділя Всіх святих, і Неділя Всіх святих, що на землі Руській просіяли, і Троїцька батьківська субота. Усіма цими святами ми шануємо жителів Церкви небесної, а саме у день Троїцької поминальної суботи молитовно клопочемо перед Богом за своїх померлих родичів та всіх спочилих православних християн. Адже вечірнє богослужіння в п’ятницю напередодні суботньої заупокійної Літургії отримало назву “парастас”, тобто з грецької – “клопотання”. Вони – померлі – не можуть змінити свою загробну участь, але ми з Божою допомогою можемо для них її покращити, якщо будемо клопотати за них перед Всевишнім та стояти на молитовній сердечній молитві.
Зазвичай у Троїцьку батьківську суботу богослужіння проходить таким чином. Напередодні, ввечері у п’ятницю, служиться “парастас”: вечірня з утренею, поєднана з дев’ятим та першим часом. На утрені священнослужитель на середині храму читає заупокійну 17-ту кафізму Псалтирі поєднану з єктеніями за померлих. Також заупокійна єктенія звершується і після шостої пісні канону. У цих молитвослів’ях читаються записочки з іменами ваших померлих рідних, дорогі браття та сетри, і підноситься молитва за всіх від нині і до віка спочилих православних християн. У саму суботу служиться Літургія, у яку вставляється також заупокійна сугуба єктенія. А після Божественної літургії служиться панахида (слово означає у переклад з грецької “всенічне бдіння”; раніше у древності перші християни молилися вночі через небезпеку бути страченими римською владою).
Хочеться нагадати, дорогі браття та сестри, що ні на Святу Трійцю, ні в інший день самогубці та нехрещенні не поминаються у храмі під час загальної молитви. Тому не вводьте ні священника, ні своїх братів та сестер у гріх. Уповайте на милість Божу та з благословіння священника за таких людей молітися вдома.
Особливо хочеться підкреслити: бажано діток також водити на заупокійні служби, щоб вони звикали молитися не тільки за себе, але і за померлих, щоб у майбутньому було кому молитися і за нас, грішних. Адже саме на їх плечі ляже обов’язок бути нашими молитвениками перед Богом та відмолюватилями наших гріхів.
Нехай же нас ніколи не покидає впевненість у тому, що наші померлі не канули у небуття, а поїхали у коротке відрядження, з якого обов’язково повернуться. Смерть – це тоненька стіна. Їй судиться бути зруйнованою, і ми, дай Бог, ввійдемо у золотий небесний град – новий Ієрусалим.
Ієрей Андрій Чиженко
Переклад з рос. Любові Максимчук
