Брехня – це тінь істини. Це морок спотвореного гріхом сприйняття світла правди. Людина – це єдина жива істота, яка може брехати, і ця здатність перебуває у прямій залежності від людського інтелекту.
Ми можемо розпізнавати, що є правда, і з таким же успіхом можемо спотворити істину або зовсім видати за неї щось зовсім інше. Гріхопадіння перших людей в раю відкрило двері для подвійності сприйняття, і людина перестала бути цілісною. Людина почала сумніватись та використовувати на зло запевне благі дари, якими вона володіє як образ і подоба Творця. Серед усіх людських вад брехня займає особливе місце, тому що у брехні людина відрікається від Бога і стає його супротивником, обмовником або ж, грецькою, дияволом. Брехня настільки небезпечна, і наслідки її настільки непередбачувані, що саме забороні лжесвідчення присвячена дев’ята заповідь Синайського законодавства.
Найпершим брехуном був сатана, який на початку людської історії звернувся до Адама та Єви зі словами: «І сказав змій до жінки: Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю? І відповіла жінка змієві: З плодів дерева раю ми можемо їсти, але з плодів дерева, що в середині раю, Бог сказав: Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти. І сказав змій до жінки: Умерти не вмрете!» (Бут. 3, 1-4). Сатана не лише збрехав сам, але й виставив брехуном самого Бога, адже Творець, за цією логікою, обдурив Адама і Єву, коли пригрозив їм смертю.
Результат цієї брехні віддається луною упродовж всієї людської історії, але люди так і не навчились набувати досвіду зі своїх помилок та котре століття поспіль наступають на ті ж граблі з новою силою. Лжесвідчення жахливе у будь-якій його формі і ламає не лише життя окремої людини, але й цілі родини. Однак найбільш виточеним «мистецтво» брехні стає поблизу Церкви, коли ЗМІ, які забули основну заповідь журналістики, «об’єктивність та неупередженість», у гонитві за рейтингом і дотаціями замовників перекручують до неможливого ту чи іншу подію клерикального характеру.
Нині в багатьох країнах цивілізованого світу наклеп та лжесвідчення є кримінально караними. Але православні християни передусім прагнуть до Божественної справедливості, яка полягає у всепрощенні та любові, яка за словом апостола «усе зносить» (1 Кор. 13, 7). Християнин завжди пам’ятає, що говорить Святе Письмо про брехню і наклеп; пам’ятає та зберігає себе у душевній чистоті від уподібнення дияволу, адже гірше від цього не може нічого бути.
СПЖ підібрала 10 цитат зі Священного Писання, які говорять нам про лжесвідчення.
1. «Не свідкуй неправдиво на свого ближнього» (Вих. 20, 16). У кримінальному праві єврейського народу всякому лжесвідку готувалась особлива доля – та, яку він бажав обмовленому: «І судді добре дослідять, а ось свідок неправдивий той свідок, неправду говорив на брата свого, то зробите йому так, як він замишляв був зробити своєму братові, і вигубиш зло з-посеред себе» (Повт. 19, 18-19).
2. «Уста брехливі –огида у Господа, а чинячі правду Його уподоба» (Прип. 12, 22).
3. «Остерігайтеся марного ремства і бережіться лихослів’я язика, бо і таємне слово не пройде дарма, а вуста, що зводять наклеп, убивають душу» (Прем. 1, 11).
4. «Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім то гидота душі Його: очі пишні, брехливий язик, і руки, що кров неповинну ллють, серце, що плекає злочинні думки, ноги, що сквапно біжать на лихе, свідок брехливий, що брехні роздмухує, і хто розсіває сварки між братів» (Прип. 6, 16-19).
5. «Погубиш Ти неправдомовців, кровожерну й підступну людину обридить Господь» (Пс. 5, 7).
6. «Свідок брехливий не буде без кари, а хто брехні говорить, не буде врятований» (Прип. 19, 5).
7. «Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою» (Рим. 1, 18).
8. «Не кажіть неправди один на одного, якщо скинули з себе людину стародавню з її вчинками» (Кол. 3, 9). У цих словах апостол Павло говорить нам, що всяка людина, викуплена Христовою Кров’ю, вже не може брехати, бо брехня – це жереб ветхої грішної людини, що очікує спасіння і звільнення від влади диявола.
9. «Тому то, неправду відкинувши, говоріть кожен правду до свого ближнього, бо ми члени один для одного» (Еф. 4, 25).
10. «Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді» (Ів. 8, 44). У цих словах Господь відкриває нам ступінь падіння всякого брехуна і наклепника: така людина усиновлюється дияволу, і Бог перестає бути його Отцем та захисником. Брехун завжди перебуває у владі лукавого і кожним своїм брехливим словом робить йому велику послугу, безтурботно зневажаючи істину.
