Хто такі святі? Напевно, ви здивуєтеся, почувши, що святі були такі самі люди, як і кожен із нас. Вони відчували ті самі почуття, що й ми, їхні душі відвідували як радість, так і розчарування, не тільки надія, а й розпач, як натхнення, так і згасання. Більше того, святі терпіли такі ж спокуси, що й кожен із нас, а влесливі зваби, немов солодкозвучні сирени, манили кожного з них своєю чарівною, гіпнотичною силою. Що ж спонукало їх до того дивного, що сповнює душу невимовним світлом, і що ми називаємо святістю?
На початку IV століття у Сирії жив один юнак Єфрем. Його батьки були бідні, проте щиро вірили у Бога. А Єфрем страждав на дратівливість, міг через дрібниці вступати в сварки, вдавався поганим задумам, і головне, сумнівався в тому, що про людей дбає Бог. Якось Єфрем запізнювався додому і залишився ночувати біля стада овець із пастухом. Вночі вовки напали на череду. А вранці Єфрема звинуватили, що він підвів до отари злодіїв. Його посадили до в’язниці, куди ув’язнили ще двох: одного звинувачували у перелюбі, а іншого – у вбивстві, причому також безвинно. Єфрем багато міркував над цим. На восьмий день він почув уві сні голос: «Будь благочестивий, і зрозумієш Промисл Божий. Перебери в думках, про що ти думав, і що робив, і по собі дізнаєшся, що ці люди страждають несправедливо».
Єфрем згадав, як колись із злим наміром він вигнав із загону чужу корову, і вона загинула. Ув’язнені з ним поділилися, що один брав участь у звинуваченні жінки, обвинуваченої в перелюбі, а інший бачив людину, що тонула в річці, і не допоміг. У душі Єфрема настало прозріння: виявляється, у нашому житті ніщо не відбувається просто так, за кожен вчинок людина несе відповідальність перед Богом, – і з цього часу Єфрем вирішив змінити своє життя. Усіх троє незабаром відпустили на волю. А Єфрем уві сні знову почув голос: «Повернися в своє місце і покайся в неправді, переконавшись, що є Око, що над усім наглядає». Відтепер Єфрем був дуже уважний до свого життя, він багато молився Богові і досяг святості.
Отже, святі тому і стали святими, що, по-перше, побачили свою неправедність, віддаленість від Бога (не треба думати, що кожен Божий угодник був спочатку святим). А по-друге, вони глибоко відчули, що ніяке добро неможливо зробити без Бога. До Нього вони звернулися усією душею. Їм довелося багато боротися зі злом, і насамперед у собі. У цьому – їхня відмінність від звичайних героїчних особистостей. Земні герої намагаються змінити світ шляхом зовнішньої боротьби за справедливість. А святі впливають на світ шляхом внутрішнього його перетворення, і починають це перетворення із самих себе…
Святі – це ті, хто побачив задум Божий про себе, і втілили цей задум у своєму житті. І можна сказати, що святі – це люди, які відгукнулися любов’ю на любов. Вони відгукнулися на безмежну Божу любов, звернену до кожної людини, і виявили любов до Нього у своїй вірності. Вони виявили вірність Богу в усьому і, перш за все, в тайниках власного серця. Їхні душі стали близькими до Бога, бо святі викорінювали в собі все гріховне навіть на рівні думок та почуттів. Тому святість – не нагорода за добрі вчинки, а залучення особи до благодаті Божої. Щоб прийняти від Бога дар благодаті, необхідно виконувати Його заповіді, а для цього долати те, що всередині кожного з нас чинить опір Богові, тобто гріх.
…Святість – не декларація своєї високої моральності, а сяйво щирого серця, яке здобуло Божу благодать. І святі – це люди, які долучилися до небесної благодаті, яка просвічує душу. Від Бога вони прийняли дар допомагати тим, хто ще живе на землі. А молитва до святих здатна допомогти навіть у самій, за земними мірками, безвихідній ситуації.
Священик Валерій Духанін
