Багато хто з людей кажуть: для богоспілкування потрібна любов. А яке значення має піст? Хіба не принизливо ставити своє серце в залежність від шлунка? Найчастіше говорять так ті, хто хотів би виправдати свою залежність від шлунка, точніше, рабство шлунка й небажання в чому-небудь приборкати або обмежити себе. Пишномовними фразами про уявну духовність вони прикривають боязкість повстати проти свого тирана ― черева.
Християнська любов ― це почуття єдності людського роду, повага до людської особистості як до феномену вічності, як до безсмертного духу, що був одягнений у плоть. Це здатність емоційно переживати в собі радість і горе іншої людини, це вихід зі своєї обмеженості та егоїзму ― так виривається в’язень до світла з похмурого й темного підземелля.
Християнська любов розширює межі людської особистості, робить життя більш глибоким і більш насиченим внутрішнім змістом. Любов християнина безкорислива, як світло сонця, вона нічого не вимагає натомість і нічого не вважає своїм. Вона не стає рабою інших і не шукає собі рабів, вона любить Бога й людину як образ Божий, а на світ дивиться як на картину, намальовану Творцем, де бачить сліди й тіні божественної краси.
Для християнської любові потрібна невпинна боротьба з егоїзмом, немов із багатоликим чудовиськом; для боротьби з егоїзмом ― боротьба з пристрастями, немов із дикими звірами; для боротьби з пристрастями ― підпорядкування тіла душі: збунтованої «темної, нічної рабині», як називав тіло святитель Григорій Богослов, ― своїй безсмертній цариці. Тоді в серці переможця відкривається духовна любов ― немов джерело в скелі.
Стародавній християнський апологет Афінагор на запитання свого опонента-язичника про те, як тілесна хвороба може відображатися на діяльності безтілесної душі, наводить такий приклад. Душа ― музикант, а тіло ― інструмент. Якщо інструмент пошкоджений, музикант не в змозі видобути із нього гармонійні звуки. З іншого боку, якщо хворий музикант, то інструмент мовчить. Але це тільки образ. Насправді зв’язок між тілом і духом невимірно більший. Тіло й душа становлять єдину людську особистість.
Завдяки посту тіло стає витонченим інструментом, здатним вловлювати кожен рух музиканта ― душі. Образно кажучи, тіло з африканського барабана перетворюється на скрипку Страдіварі. Піст допомагає відновити ієрархію душевних сил, підпорядкувати складну психічну організацію людини вищим духовним цілям. Піст допомагає душі перемагати пристрасті, витягує душу, як перлину з мушлі, із полону всього грубо чуттєвого й порочного. Піст звільняє дух людини від закоханої прихильності до речей, від постійної спрямованості до земного.
Ієрархія психофізичної природи людини схожа на піраміду, перекинуту вершиною донизу, де тіло тисне на душу, а душа поглинає дух. Піст підкорює тіло душі, а душу підпорядковує духу. Піст є важливим чинником збереження та відновлення єдності душі й тіла.
Свідоме самообмеження служить засобом досягнення духовної свободи. Цього навчали ще стародавні філософи: «Людина повинна їсти, щоб жити, але не жити, щоб їсти», ― казав Сократ. Піст збільшує духовний потенціал свободи: робить людину більш незалежною від зовнішнього і сприяє зведенню до мінімуму її нижчих потреб. При цьому звільняється енергія, можливість і час для життя духу.
Піст є вольовою дією, а релігія багато в чому ― справа волі. Той, хто не зможе обмежити себе в їжі, не зможе перемогти й більш сильні та витончені пристрасті. Розбещеність у їжі веде до розбещеності і в інших сферах людського життя. Христос сказав: Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, хапають його (Мф. 11, 12). Без постійної напруги й подвигу волі євангельські заповіді залишаться тільки ідеалами, що сяють у недосяжній висоті, немов далекі зірки, а не реальним змістом життя людини.
Християнська любов ― це особлива, жертовна любов. Піст навчає жертвувати спочатку малим, але «велике починається з малого». Егоїст же вимагає жертв від інших ― для себе, причому найчастіше ототожнює себе зі своїм тілом. Стародавні християни поєднували заповідь посту із заповіддю милосердя. У них був звичай: гроші, заощаджені на їжі, відкладати в особливу скарбничку й на свята роздавати жебракам.
Ми торкнулися особистісного аспекту посту, але є ще й інший, не менш важливий ― церковний. За допомогою посту людина включається в ритми храмового богослужіння, стає здатною реально переживати через священні символи й образи події біблійної історії. Церква ― це духовний живий організм, і, подібно до будь-якого організму, вона не може існувати поза певними ритмами. Пости передують великим християнським святам. Піст ― одна з умов каяття. Без каяття й очищення людині неможливо пережити радість свята. Точніше, вона може відчути естетичне задоволення, підйом сил, екзальтацію тощо. Але це ― тільки сурогат духовності. Справжня, оновлювальна радість як дія благодаті в серці залишиться для неї недоступною.
Християнство вимагає від нас безперервного вдосконалення. Євангеліє відкриває людині безодню її падіння, немов спалах світла ― похмуру прірву, що розверзається під ногами, і водночас Євангеліє відкриває людині нескінченне, мов небо, Божественне милосердя. Каяття ― це бачення пекла у своїй душі й любові Божої, втіленої в особі Христа Спасителя. Між двома полюсами ― печалі й надії ― проходить шлях духовного відродження. Святі кажуть: «Віддай кров, прийми дух». Підкори своє тіло духу ― це буде благо і для самого тіла, як для коня ― підкорятися вершникові, інакше обидва полетять у прірву. Черевоугодник замінює дух на черево й набуває жиру.
Піст ― універсальне явище, що існувало в усіх народів і в усі часи. Але християнський піст не можна порівняти з постом буддистів чи маніхеїв. Християнський піст заснований на інших релігійних принципах та ідеях. Для буддиста немає принципової різниці між людиною і комахою. Тому вживання м’яса для нього ― трупоядіння, близьке до канібальства. У деяких поганських релігійних школах вживання м’яса було заборонене, тому що теорія перевтілення душ (метемпсихозу) змушувала побоюватися, що в гусаку або цапі міститься душа предка, який потрапив туди за законом карми (відплати).
За вченням же зороастрійців, маніхеїв та інших релігійних дуалістів, у створенні світу брала участь демонічна сила. Тому деякі істоти вважалися породженням злого начала. У ряді релігій піст був заснований на хибному уявленні про людське тіло як темницю душі й осереддя всілякого зла. Це породжувало самокатування й бузувірства. Християнство вважає, що такий піст призводить до ще більшого розладу й розпаду «тримерії людини» ― духу, душі й тіла.
Сучасне вегетаріанство, що проповідує ідеї співчуття до живих істот, засноване на матеріалістичних уявленнях, які згладжують межу між людиною і твариною. Якщо ж бути послідовним еволюціоністом, то слід визнати живими істотами всі форми органічного життя, в тому числі дерева і траву, тобто приректи себе на голодну смерть. Вегетаріанці вчать, що рослинна їжа сама по собі механічно змінює характер людини. Але вегетаріанцем був, наприклад, Гітлер…
За яким принципом підбирається їжа для християнського посту? Для християнина немає чистої і нечистої їжі. Тут враховано досвід впливу їжі на організм людини, тому такі істоти, як риби й морські тварини, є пісною їжею. У той же час до скоромної їжі, крім м’яса, зараховують також яйця та молочні продукти. Будь-яка рослинна їжа вважається пісною.
Крім того, під час посту рекомендується скоротити кількість їжі. Їжа має бути проста, не вишукана. Піст повинен бути сумірним здоров’ю і силам людини. Святитель Василій Великий пише, що несправедливо для міцного і для слабкого тілом призначати одну й ту ж міру посту: «У одних тіло подібне до заліза, а в інших ― до соломи».
У пресі та інших засобах масової інформації проти посту нерідко поставали медики ― зі страхітливими заявами. Вони малювали, в дусі Гофмана й Едгара По, похмуру картину недокрів’я, авітамінозу й дистрофії, які, як примари помсти, очікують на тих, хто довіряє Церковному статуту більше, ніж керівництву з «Гігієни харчування» Певзнера. Найчастіше ці медики плутали піст із так званим «старим вегетаріанством», яке виключало з їжі всі продукти тваринного походження. Вони не завдавали собі клопоту розібратися в елементарних питаннях християнського посту. Багато хто з них навіть не знали, що риба ― пісна їжа. Вони ігнорували факти, зафіксовані статистикою: багато народів і племен, що харчуються переважно рослинною їжею, вирізняються витривалістю і довголіттям; перші місця за тривалістю життя займають бджолярі й ченці.
За вченням Церкви, тілесний піст має бути поєднаний із постом духовним: утриманням від видовищ, від порожніх, а тим більше нескромних розмов, від усього, що збуджує чуттєвість і розсіює розум. Піст має супроводжуватися усамітненням і мовчанням, роздумами про своє життя і судом над самим собою. Піст за християнською традицією починається взаємним прощенням образ. Піст зі злістю в серці подібний до посту скорпіона, який може залишатися без їжі довше за всіх істот на землі, але при цьому виробляє смертельну отруту. Піст повинен супроводжуватися милістю і допомогою бідним.
Віра ― це безпосереднє свідчення душі про існування Бога й духовного світу. Кажучи образно, серце віруючої людини схоже на особливий локатор, який сприймає інформацію, що йде з духовних сфер. Піст сприяє більш тонкому й чуйному сприйняттю цієї інформації, цих хвиль духовного світла. Піст повинен бути поєднаний із молитвою. Молитва ― спрямованість душі до Бога, містична бесіда творіння зі своїм Творцем. Піст і молитва ― два крила, що здіймають душу до неба.
Якщо порівняти християнське життя зі споруджуваним храмом, то його наріжними каменями будуть боротьба з пристрастями й піст, а вершиною, вінцем ― духовна любов, яка віддзеркалює в собі світло любові Божественної, як золото церковних маківок ― промені вранішнього сонця.
