| Cедмиця 23 після П’ятидесятниці. | Пісний день. |
| Вмч. Димитрія Солунського (близько 306). Спомин великого і страшного землетрусу в Константинополі (740). Мч. Лупа (близько 306). Прп. Афанасія Мідікійського (близько 814). Прп. Феофіла Печерського, архієп. Новгородського, в Дальніх печерах (1482). Прп. Димитрія Басарбовського, Болгарського (1685). |
Євангельські Читання
Утр.: – Мф. 10:16-22 (зач. 36). На літ.: – Ап.: Землетрусу: Євр. 12:6-13 (зач. 331 відполу).; Рядове: 1Сол. 2:1-8 (зач. 264 під зачало).; Вмч.: 2Тим. 2:1-10 (зач. 292). Єв.: Землетрусу: Мф. 8:23-27 (зач. 27).; Рядове: Лк. 11:9-13 (зач. 56).; Вмч.: Ін. 15:17-16:2 (зач. 52).
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Переправлялися на той бік моря. Господь спав. Здійнялася буря, і всі жахнулися, а про те, що Господь із ними, а отже, що з Ним нема чого боятися, і забули.
Так буває і в порядках життя, життєвих і духовних. Здійметься буря лиха або пристрастей, ми зазвичай стривожуємося до розслаблення, думаємо, що це і в порядку речей; а Господь шле нам урок: “маловіри!” (Мф.8:26) І справедливо! Не можна, щоб не звернути увагу на те, що сталося; але можна завжди зберегти розумний спокій.
Насамперед подивися, чого хоче від тебе Господь, і скорися смиренно під міцну руку Його. Не м’ятись, не полошись. Потім піднеси віру свою, що Господь з тобою, і припади до ніг Його з молитвою. Але не волай: “гину!”, а з відданістю волай: “Господи! якщо хочеш – можеш (Мф.8:2, Лк.5:12). Однак не моя, але Твоя воля нехай буде” (Лк.22:42). Вір, що таким чином безпечно оминеш бурю, що піднялася.
“А хто витерпить до кінця, той спасеться” (Мф.10:22). А чи є нам що терпіти? У цьому ні в кого не буває нестачі. Територія терпіння у кожного широка; отже, і спасіння у нас під руками. Перетерпи все до кінця, і будеш спасенний. Треба, однак, терпіти вміючи, а то можна протерпіти і користі ніякої не отримати.
По-перше, віру святу бережи, і життя по вірі веди бездоганне; всякий же гріх, що трапляється, очищай негайно покаянням.
По-друге, все, що доводиться терпіти, приймай як від руки Божої, пам’ятаючи твердо, що без волі Божої нічого не буває.
По-третє, вірячи, що все, що від Господа виходить, посилається Ним на благо душам нашим, за все щиро дякуй Богові, дякуй і за скорботи, і за розради.
По-четверте, полюби скорботу заради великої її спасительності, і збуди в собі спрагу до неї, як до пиття хоча гіркого, але цілющого.
По-п’яте, тримай у думці, що коли прийшла біда, то її не скинеш, як тісний одяг; треба перенести. По-християнськи ти перетерпиш її чи не по-християнськи, – все ж таки перетерпіти неминуче; так краще ж перетерпіти по-християнськи. Ремствування не позбавляє від біди, а тільки робить її важчою; а смиренна покірність визначенням Промислу Божого і благодушність забирають важкість у бід.
По-шосте, усвідом себе вартим ще й не такого лиха – усвідом, що якби Господь хотів вчинити з тобою по всій правді, то чи таке лихо слід було б послати тобі.
По-сьоме, найбільше молись, і милостивий Господь подасть тобі міцність духу, за якої, тоді як інші дивуватимуться твоїм лихам, тобі буде здаватися, що і терпіти-то нічого.
